Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/533

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

сою не перестав тяжіти більш гострий і підозріливий догляд. На українській мові раз-у-раз карало ся і забороняло ся те що свобідно проходило на росийській. Українське слово далї звучало для адмінїстрації як щось вороже і зловіще, і вона все шукала в нїм якоїсь погрози, заклику до бунту і повстання. Його здібність проходити в таємні глибини народу, будити в нім свідомість і викликати созвучні настрої незмірно лякали її. Зістаючи ся панею краю вона не жалувала своїх засобів против нього. На українські ґазети видавали ся ріжні спеціальні заборони, як нї против яких иньших: їх не тільки забороняли виписувати служащим людям, або карали за виписуваннє, а й просто наказували почтам або сільським управам не видавати адресатам по селах, а самі видання нищили карами грошевими, арештами редакторів, замиканнєм друкарень, де вони друковали ся, або просто закривали самі газети без усяких мотивів.

407. Борис Грінченко.

Все ж таки було і то вже добре по всім попереднїм, що принціпіально українське друковане слово зрівняно з росийським і тим відкрито йому хоч і в узьких межах і з вічним риском кар, все таки якусь дорогу поширення і розвитку.

В справах полїтичних і суспільних царський манїфест 17 жовтня 1905 р. з своїми обіцянками полїтичної свободи і конституційного устрою відкрив великі перспективи, — і не вгадати було, як мало здїйснить ся з них справдї.

Великі надїї покладали ся на першу думу, скликану весною 1906 р. Між селянськими й інтелїґентськими депутатами її знайшло ся чимало людей для українства настроєних більше або меньше прихильно, і з них орґанїзувала ся чимала українська фракція, яка могла б мати немале значіннє в дальших нарадах думи. Та думу розпущено перше, нїж ся фракція підібрала ся відповідно — з людей переважно мало обзнайомлених з українськими справами, що аж тут в думі мали нагоду серіозно застановити ся над потребами українського житя. Свідомі Українцї, що становили осередок фракції, стояли на становищі кирило-мефодіївських традицій прийнятім сучасними українськими орґанїзаціями. В своїй деклярації, опублїкованій тодї ж, вони заявляли, що приймають федерацію за найбільш відповідну форму державного устрою, а в данім моменті домагають ся національно-територіальної автономії для України й для