З ріжних поглядів се не була приємна перспектива. Було в високій мірі небезпечно, при такім станї України, впускати на її територію чужоземне військо яке фактично стало б хазяїном краю. Можна було наперед знати, що вступ нїмецьких військ на Україну дасть привід до аґітації против Центральної Ради з ріжних сторін, може викликати трівогу й невдоволеннє серед широких кругів людности, серед селянства — сеї головної підстави української державности. Але з другого боку було в високій мірі небезпечним зіставити Україну на довший час у власти большовицької анархії й чекати, поки вона сама себе зїсть, поки перегорить большовицька зараза і викличе таку сильну і орґанїзовану реакцію серед самої української людности, щоб на нїй можна було опертись українській власти. Широкі круги людности, найцїннійші й свідомійші елєменти селянства бажали ладу і порядку, ждали певної власти й орґанізації, котра б дала їм його й визволила від большовицького терору, самі почуваючи себе безсильними, і се могло б тягнутись дуже довго, коли б українське правительство зіставляло край без своїх орґанїзаційних центрів, без орґанів власти. Не кажучи вже про те, що сїльсько-господарський сезон зближавсь і в імя збереження хоч якої небудь економичної сили краю й його добробуту треба було дати лад і спокій, щоб робочий люд міг приступити до своєї працї. Тим часом, як виявилось для формовання нових частей з воєннополонених треба було досить довгого часу. Українських частей, котрі могла дати Австро-Угорщина (сїчові стрільцї і реґулярні українські полки), вона дати отягалась. Власні військові сили України змалїли дуже під впливом большовицької деморалїзації і про орґанїзацію правдивої армії можна було думати тільки згодом.
Українське правительство вагалось. Воно вважало можливим, що найбільше, щоб нїмецьке військо, не входячи на українську теріторію, взяло на себе охорону її північної границі. Але нїмецьке правительство поставило його кінець кінцем перед довершеним фактом. Без всякого порозуміння воно перекинуло на українську границю кілька корпусів, і за кілька день після підписання трактату вони перейшли українську границю й посунули на схід, займаючи Волинь і північну Київщину, ухиляючи ся від усяких вияснень українському урядови що до одержаних інструкцій і навіть не держачи звязку з українськими військовими частями. Заразом вони взяли в свої руки телєґрафичне сполученнє між Україна й Нїмеччиною, так що українське правительство не могло нї від своєї делєґації, нї від нїмецького уряду дістати вияснень, що до сеї воєнної інтервенції. Північно-західня Україна опинилась фактично в нїмецькій окупації, а тепер і Австрія, щоб не відстати і не зістатись без довозу з України, теж післала свої війська в полуднево-західнї частини України — на Поділє і в Херсонщину, і замість сїчових стрільцїв і українських
