був київським князем тодї, як грецький владика їздив з послами на Русь і „хрестив богатьох“. Дира згадує пізнїйший арабський письменник Масуді, а жив він мабуть по Аскольдї, та про нього нїчого не памятали за часів Ярослава, як писала ся лїтопись. Тільки князь Олег, що княжив у Київі на початках X віку, запав глибоко в память народню. Вона оповила імя його дивними оповіданнями, казками й піснями, перенїсши на нього всяку всячину, що памятала з давнїйших часів. Кінець кінцем зробила з нього не тільки великого і вдатного войовника, а й „віщого“ чудодїя, що вмів творити дїла надлюдські, міг обернути ся звірем і птахом і малою комахою, і так за тим казковим чудотворцем нарештї майже зовсїм зник дїйсний, правдивий князь Олег, що княжив у Київі.
Старинна пісня, „билїна“, що описує Олега під іменем Вольги Всеславича, збираючи разом память про Олега і Ольгу і про пізнїйшого чудодїя князя Всеслава, так описує того віщого князя:
Закотило ся червонеє сонечко
За лїсочки темні, за моря широкиї,
Розсажали ся зорі часті по небу ясному —
Нарождав ся Вольга́ Всеславович
На святій Руси.
І ріс Вольга Всеславович до пяти років,
Пішов Вольга Всеславович по сирій землї —
Матїр сира земля захитала ся,
Звіри в лїсах розтїкали ся.
Птахи по під хмарами розлїтали ся,
Риби по морю синьому розкидали ся.
Тай пішов Вольга́ Всеславович
Вчитись всяких хитрих мудрощів —
Мов усяких, язиків ріжних.
Перейшов Вольга́ на семий рік —
А прожив немов дванадцять лїт:
Понавчав ся хитрих мудрощів,
Мов усяких, язиків ріжних.
Прибирав собі дружину добрую,
Добрую дружину, хоробрую:
Тридцять юнаків без одного —
Сам він ставав за тридцятого.
Гей же ви, дружино моя добра та хоробрая,
Слухайте мене брата старшого, отамана,
Робіть дїло вам повелене —
Вийте ви мотузочки шовковиї,
Ставте ви мотузочки по темнім лїсї,
Ставте ви мотузочки по сирій землї,
А ловіть ви куниць та лисиць.
Диких звірів — чорних соболїв,
Поскакущих білих зайчиків,
Білих зайчиків, горностайчиків,
Ловіть ви їх по три днї, по три ночи...
Послухали брата старшого, ота́мана.
Робили дїло їм повелене,
Звивали мотузочки шовковиї.
Ставили мотузочки в темнім лїсї по сирій землї
І ловили по три днї по три ночи,
Не могли вловити й одного звірька!
Обернув ся тут Вольга́ львом звірем,
Поскочив він по сирій землї — темнім лїсї
Завертав він куниць, лисиць,
Диких звірів — чорних соболїв,
Поскакущих білих зайчиків,
І маленьких горностайчиків.
Був він в городї у Київі,
Зі своєю дружиною хороброю,
Тай говорить їй Вольга́ Всеславович:
„Гей дружинонько ти добра та хоробрая,
Слухай брата старшого ота́мана,
Робіть дїло вам повелене,
Крутїть — вийте сильця шовкові,
Ставте ви си́льця на темний лїс —
Гей на темний лїс, на самий верх,
Ловіть гусей, лебедїв, ясних соколів,
І малу теж птицю-пташицю,
Ловіть, ви їх по три днї, три ночи...“
|
