волю, приведу до тебе Ярополка, приладь усе, щоб його убити“. Володимир приготовив: як Ярополк ішов до нього, при дверях стояли два Варяги, Блуд зачинив за Ярополком двери, щоб його люде не могли прибігти на поміч, а ті Варяги взяли Ярополка на мечі й закололи його.
Так Володимир опанував волости братнї, а потім заходив ся зібрати під своєю властю й иньші землї. Кілька лїт пішло на се збираннє Руської держави; в лїтописях зістали ся звістки тільки про деякі походи його: на Вятичів, на Радимичів, в теперішню Галичину, котру він тїснїйше звязав з Київською державою, і на ріжні сусїднї племена. Тільки з звісток про волости, роздані Володимиром його синам, бачимо, яке велике дїло в тім часї довершив Володимир. Він позбирав землї й волости, що були залежні від Київа, поскидав тих „світлих і великих князїв“, що сидїли тут і не конче хотїли слухати ся молодих князїв київських, та на місце їх посадив своїх синів. Примучив непослушні племена, повідбирав землї, що за останнї часи захопили були сусїди, і тих сусїдів присмирив. А щоб землї Руської держави тїснїйше звязати, власне ото розсадив по них своїх синів. Мав їх багато, бо був великий женолюбець. За молоду розсаджував тих синів, під опікою довірених боярів, як сам за молодого віку правив в Новгородї. Посадив, кажуть наші джерела, в Новгородї Ярослава, потім Вишеслава, у Пскові Судислава, у Полоцьку Ізяслава, у Смоленску Станислава, у Турові Святополка, у Володимирі на Волини (мабуть разом з Галичиною і пограничем польським) Всеволода, в Тмутороканї (над землями подонськими, кримськими і кавказьким пограничем) Мстислава, у Ростові (в землях горішньої Волги) Ярослава, а потім Бориса, у Муромі (в землех по ріцї Оцї) Глїба. В управі самого Володимира зістав ся центр українських земель, середнє Поднїпровє, та може ще деякі новоприборкані землї.
Мусїла ся робота коло „збирання Руської землї“ коштувати богато війни, богато крови: бачили ми, яким суворим, навіть лютим малюють Володимира оповідання про молоді його роки і перші лїта його полїтичної дїяльности; роблять вони се потроху й умисно, аби тим виразнїйше виступила зміна, коли Володимир перейшов на християнську віру, став лагідний і ласкавий. Але безперечно таки перша половина князювання Володимира була дуже крівава. Та скріпивши державну будову силою і страхом, убийствами і війнами, він не вдоволив ся тим, а подбав звязати землї своєї держави звязками внутрішнїми, добровільними, а не насильними. Вже отеє саме, що він на місце чужих намістників і князїв, або далеких свояків, котрих звязь з київським кня-
