мене молодойку: їде мамця відмінити. АД. I. 100.
Відміня́тися, ня́юся, єшся, сов. в. відміни́тися, ню́ся, нишся, гл. Измѣняться, измѣниться. Пора, мати, дочку віддати, голос відмінився. Чуб.
Відмінювати, ся, гл. = Відміняти, ся.
Відміра́ти, ра́ю, єш, сов. в. відме́рти, дімру́, реш, гл. 1) Умирать, умереть, перемирать, перемереть. Більш як двісті чоловіка сього року відмерло в нашій волості. Багато бджіл повиприскало й одмерло. Васильк. у. 2) Обмирать, обмереть и потомъ снова возвратиться къ жизни. Було, послі почую, що люде одмірали. Чому в нас не одмірають? Я пішла б роспитала про свого (покійного) дідуся. Г. Барв. 362.
Відмі́рювати, рюю, єш, сов. в. відміряти, ряю, єш, гл. Отмѣривать, отмѣрять. Якою мірою міряєш, такою тобі одміряють. Ном. № 7069.
Відміта́ти, таю, єш, сов. в. відмести́, ту́, те́ш, гл. 1) Отметать, отмести. 2) Отбрасывать, отбросить. Що відмітаємо в час літній ногами, тоє з охотою б взімі і руками. Ном. № 559.
Відмі́тити. См. Відмічати.
Відмі́тний, а, е. Отличный, отличающійся отъ чего. Та й увесь наш рід одмітен собі усім. Г. Барв. 427.
Відміча́ти, ча́ю, єш, сов. в. відмі́тити, чу, тиш, гл. Отмѣчать, отмѣтить.
Відмо́ва, ви, ж. 1) Отвѣтъ. 2) Отказъ.
Відмо́вити, ся. См. Відмовляти, ся.
Відмо́вка, ки, ж. Отговорка. Віддати без жадної відмовки.
Відмовля́ння, ня, с. 1) = Відмова. 2) Заговоръ (отъ болѣзни). Кіевлянинъ, 1867, № 82 и 83.
Відмовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. відмо́вити, влю, виш, гл. 1) Отвѣчать, отвѣтить. Чи не закинути ще раз? — То й закиньмо, — одмовив Панько. Левиц. I. 121. 2) Отговаривать, отговорить. Нема того, що любила, і немає, і не буде — одмовили вражі люде. Грин. III. 179. 3) Отказывать, отказать. Уранці йде Олеся дружок збірати; куди вступить, усюди одмовляють. МВ. I. 41. 4) Отбивать, отбить. Відмовилась мого любка від мого порога. Гол. IV. 454. 5) Произносить, произнесть. Молитву відмовляє і про шахрайство гадає. Ном. Жид борухи відмовляє. Ном. № 12157. 6) Заговаривать, заговорить (отъ болѣзни). Я від вас (пропасниць) знаю, од всіх одмовляю: не мучте бідних христіян. Чуб. I. 121.
Відмовля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. відмо́витися, влюся, вишся, гл. 1) Отказываться, отказаться, отговариваться, отговориться. Було мати кажуть: давай я тебе росчешу. Так я вже відмовляюсь, відмовляюсь: скубуть бо дуже. Черниг. у. Одмовлялась я одмовлялась, та й мусила послухатись. МВ. I. 21. 2) Оканчивать, окончить говорить. Ручки ж мої білесенькі одробилися, очі ж мої каресенькі оддивилися, уста ж мої сахарнії одмовилися. Чуб. V. 767.
Відмо́вний, а, е. 1) Отвѣтный. 2) Отрицательный.
Відмогти́ся. См. Відмагатися.
Відмо́ка, ки, ж. 1) Мокрое мѣсто въ землѣ, мочага. Кролев. у. 2) Щелокъ, въ которомъ намочено бѣлье. Ой треба нам, чоловіче, громаду збірати, щоб помогли сорочки з відмоки попрати. Грин. III. 314. Мотря стала віджимати сорочки з відмоки. Левиц. КС. 43.
Відмока́ти, ка́ю, єш, сов. в. відмо́кнути, ну, неш, гл. Отмокать, отмокнуть.
Відмоли́ти, ся. См. Відмолювати, ся.
Відмолодикува́ти, кую, єш, гл. Прожить молодые годы.
Відмолоди́ти, джу́, ди́ш, гл. 1) Вернуть молодость. 2) О тѣстѣ: сдѣлать мягче.
Відмолоді́ти, ді́ю, єш, гл. Помолодѣть. Як би він тієї води напився,… то він би відмолодів, другий би вік жив. Чуб. Одужала, одмолоділа. МВ. I. 55.
Відмоло́жуватися, жуюся, єшся, гл. О раст.: вновь зазеленѣть. Пішли дощі і на городі стало відмоложуватись.
Відмоло́ти. См. Відмелювати.
Відмолоти́ти. См. Відмолочувати.
Відмоло́чувати, чую, єш, сов. в. відмолоти́ти, чу́, тиш, гл. Отмолачивать, отмолотить, отработать молотьбой.
Відмо́лювати, люю, єш, сов. в. відмоли́ти, лю́, лиш, гл. Отмаливать, отмолить. Щоб відмолювали тяжкії мої гріхи. Стор. Буду просить Бога.... може ще і одмолю його (сина). Рудч. Ск. II. 115.
Відмо́люватися, лююся, єшся, сов. в. відмоли́тися, лю́ся, лишся, гл. Отмаливаться, отмолиться, избавиться отъ кого молитвой. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Ном. № 2806.
