сб. 209. Дротяна́ запаска. Запаска съ вотканной въ нее канителью. Шух. I. 132. Ум. Дротяне́нький. Нагаєчка дротяненька, а я молоденька, у тіло влипає, кров'ю залипає. Чуб. V. 494.
Дротя́нка, ки, ж. Нага́йка дротя́нка. Нагайка, сдѣланная изъ проволоки. Не питайся, брате, чи дужа-здорова, запитайся, брате, яка моя доля: шовкая хусточка в руках моїх стліла, нагайка-дротянка кров'ю обкипіла. Мет. 281. 2) Раст. Juncus trifidus. Лв. 99. Ум. Дротя́ночка. Чг. 26. Нагаєчка-дротяночка у три дроти звита. Чуб. III. 111.
Дрохва́, ви́, ж. Драхва. Грин. II. 158, 157. О. 1861, XI. 100. Зосталась цариця серед степу одним одна. Однак не покида її Господь: підійде до неї дика коза, от вона подоїть молочка та й нап'ється; поналітають до неї дрохви, хохітва і нанесуть яєчок. Стор. I. 74. По кущах між дерезою ходять дрохви табунами. Щог. В. 53.
Дрохвеня́, ня́ти, с. Драхва-дѣтенышъ. Ум. Дрохвеня́тко. Аф. 394.
Дрохви́н, дрохви́ний, а, е. Принадлежащій драхвѣ, относящійся къ драхвѣ. Дрохвині яйця. Сим. 233.
Дрохви́ч, ча́, м. Самецъ драхва. Стор. II. 23.
Дрохви́чка, ки, ж. Самка драхва.
Дрочи́ти, чу́, чиш, гл. Дразнить, сердить, раздражать. Бога не гніви, а чорта не дрочи. Ном. № 5871. Пусти мене, мати, я й не забаруся, тільки хлопців подрочу та й назад вернуся. Лавр. 32.
Дрочи́тися, чу́ся, чишся, гл. 1) Метаться изъ стороны въ сторону отъ укусовъ оводовъ (о скотѣ). 3) Сердиться, бѣситься, капризничать. Оханися ж, не дрочися, не басуй, Панаску! Мкр. Н. 9. 3) Дразниться. Ти дрочишся з мене. Драг. 51.
Дрочли́вий, а, е. Легко раздражаемый укусами оводовъ и мечущійся подъ вліяніемъ ихъ (о скотѣ). См. Дрочитися. Як корова отелиться, то принісши теля у хату, зараз затуляють одежою, або чим другим, пічку, щоб не дрочливе було після. Чуб. I. 50.
Друба́к, ка, м. = Гробак. Шух. I. 23.
Дру́бен, бна, не = Дрібен. В полі, мати, друбен дощик іде, ой той мені раноньки промиє. Чуб. V. 876. Ум. Друбне́нький. Бодай же вам, панове-молодцове, да три літа боліти, а що ви мене посиротили і друбненькі діти. Млр. л. сб. 191.
Друбо́к, бка́, м. = Дрібок. Мені небагацько треба: соли друбок, хліба шматок та горілки чарка. Ном. № 12175. Ум. Друбо́чок. Нема соли друбочка. Чуб. V. 496.
Друбу́шки, шок, ж. мн. = Дрібушки 3. Стор. М. Пр. 9.
Друг, га, мн. дру́зі, м. 1) Другъ. Без вірного друга великая туга. Ном. №9021. Годі тобі жити за тихим Дунаєм: ми на тебе, друже, давно вже чигаєм. К. Досв. 28. Разом, друзі! крикнув Карпо. Левиц. Пов. 350. Не так тії сто братів, як сто друзів. Ном. Рече Христос до Івана, свого друга. Чуб. III. 21. 2) Мужъ (пѣсняхъ) Ой пійду я, не берегом — лугом: чи не зострінуся з несуженим другом. Мет. 94. Слала Маруся до Юрочка: мій Юрасеньку, мій друже вірний! (Свад. пѣсня о новобрачныхъ). Мет. 184. Ум. Дружо́к. Чуб. V. 1004.
Друга́к, ка́, м. 1) Теленокъ или жеребенокъ на второмъ году жизни. 2) Второй рой, вышедшій въ то-же лѣто изъ одного и того-же улья.
Дру́гий, а, е. 1) Другой; иной. Один сидить конець столу, мед-вино кружає, другий сидить біля його, на скрипочку грає. Мет. 8. Але він тут собі другий, ніж у нашому селі. Кв. II. 296. В місті добре тілько кому небудь калач купувати, а не що друге. Ном. № 10484. 2) Второй. Уже й другого сина діждали собі. Харьк. Дру́гого дня. На другой день. Каменец. у.
Други́ня, ні, ж. Подруга. За царицею другині до царя в гостину серед радощів весільних як голубки линуть. К. Псал. 110.
Другоря́дний, а, е. Второстепенный. Желех.
Друґа́р, ра́, м. Рукоятка рулеваго весла у плота. См. Керма. Шух. I. 181.
Дру́жба, би, 1) ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. I. 34. 2) об. Одинъ изъ супруговъ; замужняя женщина или женатый мужчина. Позбірались судді-сенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, — оба 'сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. Въ одной сказкѣ употреблено въ устахъ дѣвушекъ о молодомъ царевичѣ повидимому въ смыслѣ: молодой человѣкъ, могущій быть женихомъ: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук....
