дывать, наложить. Закладають царський вінець: тепер ти моя. Чуб. V. 205. 3) Закладывать, заложить, запрягать, запречь. Господарь волоський пару коней у колясу закладав. Мет. 393. 4) Класть, положить. Коня тобі напою, овса, сіна закладу. Чуб. V. 8. 5) Основывать, основать. 6) Учреждать, учредить. 7) Вносить, внести за кого-либо деньги. А заложить же за тебе багато треба? Сим. 195. 8) — по́зов. Вчинать, вчинить искъ, начать судебное дѣло. Котл. НП. 344.
Заклада́тися, да́юся, єшся, сов. в. закла́стися, ду́ся, де́шся и заложи́тися, жу́ся, жишся, гл. 1) Закладываться, заложиться. 2) Закладываться, основываться, основаться. 3) Учреждаться, учредиться. 4) Рѣшаться, рѣшиться твердо, дать обѣтъ. Заложився їсти усе пісне. Левиц. 5) Держать пари, побиться объ закладъ. Левиц. Пов. 162. Мужики закладалися, що не прийде вона, на сто рублів. Рудч. Ск. I. 215.
Закла́дини, дин, ж. мн. Закладка, основаніе (зданія), также и пиршество по этому поводу. Чуб. VII. 376. Нехай піде позве людей на закладини. Рудч. Ск. I. 92.
За́кладка, ки, ж. 1) Отрѣзокъ отъ другого колеса, надѣваемый на ось, если колесо коротко въ рукавѣ. НВолын. у. 2) Складка. 3) Закладка (въ книгѣ). Ум. За́кладочка.
Закладни́й, а́, е́. Урочный. Закладна робота. Брацл. у. На закладного робочого дозорці не треба. Брацл. у.
За́кладочка, ки, ж. Ум. отъ за́кладка.
Закладча́нин, на, м. Гость, приглашенный на празднество по поводу закладки зданія. Чуб. VII. 376.
Закла́дчини, чин, ж. мн. = Закладини. Як положать зруб на хату…, то п'ють закладчини. ХС. III. 39.
Закла́дщини, щин, ж. мн. = Закладини. Канев. у. ХС. III. 39.
Закла́сти. См. Закладати.
Закла́цати, цаю, єш, гл. Застучать зубами.
Заклебу́чений, а, е. Загнутый, закривленный. Шух. I. 284. Носи (у постолах) суть завше менше або більше догори заклебучені. Шух. I. 121.
Заклекота́ти, чу́, чеш и заклекоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Заклокотать. Щоб твоя́ й путь заклекоті́ла! Ном. № 3695. Проклятіе, равняющееся пожеланію смерти. 2) Объ орлѣ: закричать. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали. Чуб. V. 933. Заклекчи (орле) з-під хмари. Щог. Сл. 135. 3) Заговорить (о шумномъ говорѣ толпы). „Обділяй мерщій!“ заклекотіла мертвецька громада. Кв. I. 259. Село закричало, заклекотало тисячою усяких голосів. Лев. Пов. 101.
Заклепи́ти, плю́, пи́ш, гл. Закрыть. Ох і рада ж би я, дитя моє, до тебе встати, тобі порядок дати, — да сирая земля двері залягла, оконечка заклепила. Мет. 150.
За́клик, ку, м. Призывъ, зазовъ, воззваніе. А за тим удруге, втретє заклик оддається. Мл. л. сб. 139.
Заклика́льник, ка, м. Зовущій, зазывающій.
Заклика́льниця, ці, ж. Зовущая, зазывающая. Курица говоритъ о кухаркѣ: Казала я півням і курам-кумонькам, щоб закликальниці мов кобця стереглися. К. Дз. 139.
Заклика́ння, ня, с. Зазываніе, приглашеніе.
Заклика́ти, ка́ю, єш, сов. в. закли́кати, чу, чеш, гл. 1) Приглашать, пригласить, зазывать, зазвать. На хліб, на сіль людей закликають. Макс. Я шавлію пересію, руту перетичу, — кого люблю та кохаю, — до себе закличу. Лавр. 156. Як у лісі була хата, то вона боялась сама ночувати і пішла в село, щоб закликати дівчат. Рудч. Ск. I. 202. 2) Произносить, произнести божбу, клятву, обѣтъ. Крім постів, уставлених церквою, закличе собі гуцул по перебутій хоробі або з иншої нагоди осібну бо́жку (піст) в скоромний день. Шух. I. 41.
Закли́н, ну, м. Заклятіе. Гроші ті (скарб) заклинені, бо той, що клав, казав: котра рука поклала, то та най їх озме. Отже той заклин мусить вигоріти. Шух. I. 44.
Заклина́ння, ня, с. Заклинаніе. Заклинанє, як гадина укусить. МУЕ. III. 53.
Заклина́ти, на́ю, єш, сов. в. заклясти́, клену́, не́ш, гл. Заклинать, заклясть, проклинать, проклясть. Заклинаю тебе Богом, не муч мене. Єв. Мр. V. 7. Заклинаю тя іменем Божим. МУЕ. III. 53. Десь ти мене, моя мати, в барвінку купала, купаючи заклинала, щоб долі не мала. Мет. Заклинала вона гроші ті… ось як. Грин. II. 143.
Заклина́тися, на́юся, єшся, сов. в. закля́стися, кляну́ся, не́шся, гл. Клясть-
