Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/260

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Поз, нар. 1) = Повз. Один москаль наглядів якось гарну молодичку та все біга поз двір, все біга, щоб як небудь зачепить її. Рудч. Ск. II. 164. 2) Возлѣ. МУЕ. I. 124. Поз молоду з лівого боку сідає старша дружка. МУЕ. I. 124. (Полт. г.).

Поза́, пред. За. Поза гаєм, гаєм, гаєм зелененьким там дівчина брала льон дрібненький. Чуб. V. 447. Скрізь і перед нами і поза нами бреніють жіночі чіпки, чоловічі шапки, дівочі квітчані волошками голови. Г. Барв. 148. Поза́ очі. За глаза. Се не поза очі люде кажуть, а в вічі. Г. Барв. 426.

Позабе́йкуватися, куємося, єтеся, гл. = Позабовтуватися. Спасибі тому цареві, що цей міст вистроїв: як ми довгополії люде, та б ми позабейкувались тут. Чуб. II. 256.

Позабива́ти, ва́ю, єш, гл. 1) Убить (многихъ). Се ті самі харцизи, що пана Щуку і патера позабивали. Стор. МПр. 123. На той світ позабивали (різками) сердешних. Мир. ХРВ. 267. 2) Вбить, забить (во множествѣ). Позабивай тут скрізь поляки.

Позабіга́ти, га́ємо, єте, гл. Забѣжать (о многихъ). Кинувши рідний край, позабігали у Московщину. Стор. МПр. 92.

Позабіра́ти, ра́ю, єш, гл. Забрать (многое). Усе позабірала, а синій камінець, що батько звелів купити, я й не взяла в Василя. Кв. В слободі позабірають усе. ЗОЮР. I. 110.

Позабо́втувати, тую, єш, гл. Забрызгать края платья грязью, замочить края платья. Бач, як позабовтували спідниці.

Позабо́втуватися, туємося, єтеся, гл. Позабовтувалися, по росі ходивши.

Позаборо́нювати, нюю, єш, гл. Запретить (во множествѣ).

Позабри́з(ь)кувати, кую, єш, гл. Забрызгать (многое). Жупани позабризькували в грязь у байраці. К. ЧР. 93.

Позабрі́хуватися, хуємося, єтеся, гл. Завраться (о многихъ). Позабріхувались уже ви так, що далі нікуди.

Позабро́джувати, джую, єш, гл. = Позабовтувати.

Позабру́джувати, джую, єш, гл. Загрязнить (многое).

Позабува́ти, ва́ю, єш, гл. Забыть (многое). Позабувала усе те, що думала звечора і вночі. Кв.

Позабува́тися, ва́ємося, єтеся, гл. 1) Забыть (о многихъ). Солов'ї співать позабувались. Мил. 93. А ми всі позабувалися, що нам ще й на хутір заходити, та й проминули його. Харьк. у. 2) Безл. Быть забытымъ (о многомъ). Усе вже позабувалося.

Позабудо́вувати, вую, єш, гл. Застроить (во множествѣ). Обидва двори позабудовував.

Позава́блювати, люю, єш, гл. Заманить (многихъ).

Позава́лювати, люю, єш, гл. Обрушить (во множествѣ).

Позава́люватися, люємося, єтеся, гл. Обрушиться (во множествѣ).

Позава́рювати, рюю, єш, гл. Заварить (многое).

Позавгорі́дно, нар. 1) — іти́. Идти за огородами, а не улицей, идти окольнымъ путемъ. 2) — каза́ти. Говорить не прямо. Ви ніколи мені щиро не кажете, а завжди манівцями, позавгорідно. Нѣжин. у.

Позавдава́ти, даю́, є́ш, гл. То-же, что и завда́ти, но о многихъ или о многомъ: Я вас у Сібір позавдаю. Г. Барв. 311.

Позаверта́ти, та́ю, єш, гл. Воротить (многихъ). Як їх турки-яниченьки із-за могили напали… коні з добиччу назад у город у Турещину позавертали. ЗОЮР. I. 42.

Позаверта́тися, та́ємося, єтеся, гл. Воротиться (о многих). Доїхали до річки, аж уже й місток вода знесла, ніяк переїхати, так ми й позаверталися додому. Харьк. г.

Позаве́ршувати, шую, єш, гл. Закончить крыши, кладку стоговъ и пр.

Позавива́ти, ва́ю, єш, гл. 1) Обмотать, обвить (многихъ, многое). Пусти ж мене, мати, в той сад погуляти, свого миленького кости позбірати, на тихім Дунаю переполоскати, в шовкову хустину позавивати. Чуб. V. 245. 2) Завить. Я б свої кучері та позавивала. Чуб. V. 100. Місяць дощовий буде, бо як народився, то ріжки униз спустив; а як такий, що так і позавивав ріжки вгору, то не буде дощу. Грин. I. 12.

Поза́видіти, джу, диш, гл. = Позавидувати. Желех.

Позави́дувати, дую, єш, гл. Позавидовать. Всі вибігають проти тебе, щоб хоть подивитись на тебе та позавидувати на твою красу. Кв.

Позависа́ти, са́ю, єш, гл. Быть завѣшеннымъ многимъ. Досі тая доріженька терном заросла, терном заросла, пилом