Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/396

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Похова́ння, ня, с. Похороны, погребеніе. Бог його зна, що воно за пошесть така! ото прийшов чоловік з другого села на поховання та й сам умер з холери. Лубен. у.

Похова́ти, ва́ю, єш, гл. 1) Спрятать (во множ.). В сій річці скарби поховали. ЗОЮР. I. 55. 2) Похоронить. Смерти нашої доглядати, тіло наше козацьке молодецьке в чистім полі поховати. Макс. (1849), 18. Ой викопай, мати, глибокую яму та поховай, мати, сю славную пару. Мет. 96.

Похова́тися, ва́ємося, єтеся, гл. Спрятаться (о многихъ). Духом, як миші, поховались козаки у ту нору. Стор. МПр. 111.

Похо́д, ду, м. 1) = Похід 2. Убірайся, козаченьку, завтра поход буде. Мет. 22. 2) Свадебное шествіе. Йшли із церкви молодії, роду честь і слава. Перезва неслась за ними, з хат старі і діти вибігали, поспішали на поход глядіти. Мкр. Н. 37.

Похо́да, ди, ж. = Похід 1. Ум. Похо́донька. О. 1862. IV. 22.

Походе́ньки, ків, м. Хожденіе, постоянное хожденіе. Походеньки та посиденьки справляє. Левиц. КС. 66. А він по всяк час у походеньках. Харьк. г.

Похо́дець, дця, м. Ум. отъ похід.

Походжа́ти, джа́ю, єш, гл. Похаживать. Косарики косять, а вдівочка походжає, дрібними сльозами покоси поливає. Мет. 315.

Походистий, а, е. Отлогій, съ легкими склонами. Походиста гора. Вх. Лем. 455.

Похо́дити, джу, диш, гл. Походить, быть похожимъ. Такий він був тихий, звичайний… і на панича не походив. МВ. (О. 1862. III. 44). Він більш походив на звірюку, як на чоловіка. Стор. МПр. 83.

Походи́ти, джу́, диш, гл. 1) Походить. Єсть у мене гарний хлопець, я його любила, то він буде припадати, де я походила. Грин. III, 222. По тобі́ похо́дить ще й лома́ка — будешь еще и палкой битъ. Г.-Арт. (О. 1861. III. 83). 2) Износить. Батеньку-голубоньку! не гнівайся на мене, що-м ті хліб переїла, сукні-м ті походила. О. 1862. IV. 15. 3) Забеременѣть (о коровѣ). Раненько походили корови, раненько й попрокидалися. Зміев. у.

Походне́, но́го, с. Плата въ цехъ отъ вновь поступающаго. Козел. у.

Походна́, но́ї, ж. Музыкальная пьеса къ свадебному шествію. Походну оп'ять заграли: і отець, і мати виряжають молодую в церкву — покривати. Мкр. Н. 37.

Походній, я, є = Похідній. Лицявсь серед походньої трівоги. К. Бай. 28.

Похо́донька, ки, ж. Ум. отъ похода.

Походю́чий, а, е = Походящий. Походю́ча сту́па. См. Ступа. Шух. I. 104. 162.

Походю́щий, а, е. 1) = Походящий. Походюща оснівниця. Лохв. у. 2) Перехожій, неживущій постоянно въ одномъ домѣ. Походющий кіт. НВолын. у.

Походя́щий, а, е. Передвижной, переносной. Походящий стіл. Зміев. у.

Похожа́лий, а, е. О человѣкѣ: непосидящій; о вещи: переходящій изъ рукъ въ руки. Рк. Левиц.

Похожа́ти, жа́ю, єш, гл. = Походжати. По ринку він похожає. Макс. В дорогих шатах похожали. О. 1862. I. 57.

Похолоди́ти, джу́, ди́ш, гл. Охладить.

Похолодні́шати, шаю, єш, гл. Сдѣлаться холоднѣе. Ком. II. 48.

Похоло́нути, ну, неш, гл. 1) Охладѣть, застыть. 2) Застыть (со страха). З жахом і мовчки дивились на свого отамана: у всіх похололо на душі. Стор. Ми всі так і похолонули на місці, а на думці у всіх: Кармалюк. КС. 1883. II. 467.

По́хоп, пу, м. Влеченіе. Нема похопу до роботи. НВолын. у.

Похопи́ти, плю́, пиш, гл. Схватить, перенять, воспринять, понять. Він гарного не похопить, а погане зараз. НВолын. у. Я йому казав, але він не похопив, та через те й склалось отаке. НВолын. у.

Похопи́тися, плю́ся, пишся, гл. Поспѣшить, успѣть. Підождіть, я вам постелю, — похопилася Одарка і хутко помостила подушку. Мир. Пов. II. 113. Сяде на покуті, неначе вона голова в селі, распустить язика… А я сижу, мов дурна, не можна мені за нею й словом похопитись. Левиц. ПЙО. I. 364.

Похопли́вий, а, е = Похіпливий. Пропадуть мої конопельки! подумала Кайдашиха: похоплива невісточка попряде їх собі на полотно. Левиц. КС. 71.

Похопни́й, а́, е́ = Похіпливий 1. Моторна та похопна дівчина. Г. Барв. 180.

Похорі́ти, рі́ємо, єте, гл. = Похворіти. Тоді саме наші діти похоріли. Васильк. у.

По́хорон, ну, м. Похороны. Та дала вельможна три тисячі гроший, ой щоб ісправити похорон хороший. Гол. I. 64. Те́мний по́хорон. Въ кобзарской думѣ такъ названо растерзаніе мертвеца звѣрями и птицами. Вовці-сірохманці нахождали, орли-чорнокрильці налітали, в головках сідали, —