лягли на постіль припочивати, бо з великої оруди та гей трудні були. Федьк.
Ору́дник, ка, м. Руководитель. І те велике, що він починає, орудників грядущих дожидає. К. ЦН. 200.
Ору́дування, ня, с. Завѣдываніе, руководство, управленіе.
Ору́дувати, дую, єш, гл. Распоряжаться, завѣдывать, управлять, заправлять, владѣть чѣмъ. Невістка нами орудувала. Г. Барв. 3. Пильнуй, старосто, і дома добре орудуй. Гол. IV. 439. Мені, каже, хазяїн велить теж орудувати чортами, щоб скоріщ мололи. Грин. I. 39. Хто чим орудує, той на тім і сидить. Ном. № 10423. Другий тиждень ногою не орудую. Харьк. Худорлявий, — не ціпом би йому й орудувати. Г. Барв. 81.
Ору́дущий, а, е. Командующій. Оце ще мені орудущий! Усе тільки мудрує та коверзує. Харьк. г.
Ору́жжя, жя, с. Оружіе. (Салдата) у мундир уберуть, оружжа дадуть. Рудан. I. 23. До оружжа: до хліба та до ножа. Ном. № 12278. Ум. Ору́женько. Мет. 239.
Оружи́на, ни, ж. Ружье. Мет. 42. Ой шли чумаки з України, стали на попасі край долини, викресали огню з оружини. Чуб. V. 915. Для сильной армії своєї рушниць, мушкетів, оружин наклали повні гамазеї. Котл. Ен. IV. 56.
Оружитися, жуся, жишся, гл. Вооружиться. Коли сильний, оружившись, стереже свого дому, то в спокою добро його. Єв. Л. XI. 21.
Ору́жний, а, е. Вооруженный. Одбиваючи од нас ворогів наших, не з кого, як із нас же, вони оружний люд набірали. К. (О. 1861. II. 227).
Ору́жно, нар. Съ оружіемъ. К. ЦН. 277.
Орця ста́ти. Противиться, оказывать сопротивленіе. Желех.
О́рчик, ка, м. = Барок. Kolb. I. 67. Величається як порося на орчику — важничаетъ, чванится. Ном. № 2495.
Орчико́вий, а, е. Пристяжной.
Орю́чий, а, е. О плугѣ: хорошо пашущій. У мене плуг орючий. Волч. у.
О́рябка, ки, ж., оря́бок, бка, м. Птица Рябчикъ, Tetrao bonatia. Ум. Оря́бочок. Гол. IV. 524.
Оса́, си, ж. Оса, Vespa. Уїдливе як оса. Посл.
Осаву́л, ла, м. Есаулъ. Беруть коня осавули, товариство зброю. Чуб. V. 811.
Осаву́ла, ли, м. 1) = Осавул. 2) Помѣщичій разсыльный, помѣщичій приказчикъ. Левиц. I. 31. Звелів пан двом осавулам витягти жида з хати. Грин. II. 232.
Оса́д, ду, м. 1) Усадьба, дворъ. Десь ся взяла сива зазуленька та й всі осади пооблітала, но у єднім не бувала, де ся церков будувала. Гол. II. 51. 2) = Осада 4. Лохв. у.
Оса́да, ди, ж. 1) Поселеніе, поселокъ. 2) Этажъ, ярусъ. Він тямить силу у мурівщичестві, бо то ставляв таку височінь, вимуровував панські будинки на дві осаді, на три осаді і на чотирі осаді. Васильк. у. 3) Ложа (у ружья). Балт. у. 4) мн. Всѣ части воза вмѣстѣ, кромѣ кузова, колесъ съ люшнями и оглобель. Лебед. у. (Залюб.). 5) Поставъ въ мельницѣ. Млин на 12 осад. Чуб. II. 149.
Оса́джувати, джую, єш, сов. в. осади́ти, джу́, диш, гл. 1) Сажать, посадить въ заключеніе. Злапали Швачку та й самотою, та до Львова віддали… Ой вже Швачки нема, вже го осадили в самім риночку в місті. Гол. I. 18. 2) Заселять, заселить. Вони узгряниччя людом осадили. К. Досв. 20. Моє Підгір'є назад поверну, назад поверну, лучче осажу… Ой сажав же він та три слободи: одну слободу — старими людьми… Нп. 3) Осаживать, осадить, останавливать, остановить. Як прийде злодій, так заніз доганя, а притика осаджує. Ном. № 11060.
Осади́тися, джу́ся, дишся, гл. Поселиться. Батько мій був з самих найпервіших січовиків, що осадились на Чортомлику. Стор. МПр. 26.
Оса́дкуватий, а, е. Приземистый, коренастый. Молодий ще чоловік, осадкуватий, широкоплечий, ширококостий. Мир. Пов. I. 140.
Оса́дник, ка, ж. Первый поселенецъ въ данномъ населенномъ пунктѣ, основатель поселенія.
Осадни́ти, ню́, ни́ш, гл. — коня́. Натереть лошади сѣдломъ или хомутомъ рану. Желех. Осаднений кінь. Вх. Зн. 44.
Оса́дчий, чого, м. = Осадник.
Осапува́ти, пу́ю, єш, гл. = Обсапувати. Тютюн треба осапувати. Черниг. г.
Осатани́ти, ню́, ни́ш, гл. Разозлить, взбѣсить. Махнула швидко до Троянців, щоб сих латинських постоянців по свойому осатанить. Котл. Ен. IV. 41.
Осатані́ти, ні́ю, єш, гл. Взбѣситься,
