— …вона слихала, шо у людей больші руки і очки… стоїть та й крутить хвостом…
— Да, очки надєла, — додає член. — Хорошо! Будеть! — промовив він і, нахилившися над реєстром, хотів писати «балли».
— Может бить, пісать єщо? — спитавсь учитель.
— Мм… — муркнув член, погадавши мабуть про недосяжні правила правопису. — Нехай пишеть!..
Вчитель почав читати якийсь уривок з книги, а школяр писав на класовій таблиці. Потім почали виправляти помилки, Член якось підсунув до себе книжку і, звіряючи з нею написане, знайшов дві помилки. Зоставалось їх ще з п'ятеро, але член сказав, що все останнє так, і хлопця пущено.
Саме таким робом узялися й до другого школяра. Тільки як дійшли до арихметики, бідолашний ніяк не міг рішити завдання; і даремно направляв його вчитель, даремно підганяв член. Нарешті член не вдержавсь:
— Шо ето? — зненацька крикнув він: — Арихметики не знають, щитать не умєють! Ви учитель, ви нічего не дєлали! Я в училищний совєт на вас подам рапорт!
Бідолашний учитель тільки крутивсь на одному місці. Школярі сиділи білі, як крейда. Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше, і перейшло, нарешті, у голосні заводи плачу. Плакав саме той маленький хлопчик, що ще заздалегідь хотів утікати від «пана».
— У! Я не хочу тут!… Я не хочу! Я додому піду! — ридаючи казав він.
Почувши це, член зупинився. Вчитель побіг до
