зовсім було неможна навіть підкованими кіньми. Таким побитом правдива кара сільського начальства досягла своєї мети. Коли додати сюди, що сторож, слухаючи наказу, не носив у школу води й не робив там нічого,
то запевне можна сказати, що й учитель зрозумів, що начальство сердиться.
Не так легко було виконати другий пункт присуду. Хоч староста з старшиною навіть у волость кликали деяких батьків і намовляли їх забрати своїх дітей зі школи (додаючи до того, що за таким чи иншим дядьком було стільки чи стільки недоплатку - цеб-то до «холодної» недалеко), хоч у школі було холодно, - діти все-ж ходили вчитися і деякі батьки на перестороги та накази свого начальства казали:
- А що я йому зроблю? Я йому кажу: покинь у школу ходити, старшина свариться, а він каже: мені треба вчителя слухати, а не старшини.
- Замічаєте, замічаєте, Михайло Степанович? - питався писар у старшини, -замічаєте? Проти начальства возстановляє!
