То нащо ж він здався? Тільки на те, щоб мучити їм діти і робити клопіт дорослим?
Є ще одна вигадка в тому галицькому правопису, що дехто намагається тепер у нас завести, і ця вигадка вже просто таки псує, калічить рідну мову величезної більшости українського народу. Я кажу тут про вимагання писати ся окремо від глаголів.
З приводу цього д. В. Гнатюк надрукував у LXXX томі „Записок науков. Т-ва ім. Шевченка“ навіть окрему розвідку: „Як писати заіменник ся при дїєсловах?“ У їй він сказав усе, що тільки можно було сказати в оборону правила — пиши ся окремо від глаголів, — через те найкраще буде для діла, коли ми просто переглянемо ті всі доводи д. Гнатюка і подивимось, чи справді можно з ними згодитися.
Спершу д. Гнатюк удається до старих наших пам'яток. Але з їх він робить вивод цілком противний його теорії писання ся окремо, бо, як він сам каже, „у всіх давнійших памятках пишеть ся заіменик ся звичайно разом із дієсловами“ (стор. 137) Д. Гнатюк силкується пояснити це тим, що ніби в старовину не відділювали слів як треба, а через те й ся не відділяли[1]; та сам же він суперечить собі, кажучи, що „чим близше до нас, тим більше розлучувано їх (слова), аж у кінци дійшли
- ↑ Це не так. Єсть багацько рукописів, де слова пишуться не щілно, а кожне окроме, — і в них „ся“ пишеться вкупі з дієсловом, а не окроме. І що найважніше: давні писарі, точно пильнуючи буквй ъ в усяких инчих випадках, проминають букву ъ в дієсловнім закінченню — „лся“, відколи ъ перестало бути самозвуком Вже й з киівського Ізборника вел. кн. Святослава 1073 р. можно бачити, що кияни XI в. не вважили ся за осібне слово, бо писарь Ізборника 1073 р. писав: „наричется“ (л. 9 6), „являєтся“ (л. 9 об., а), надется“ (л. 36 об., а) і т. и. Коли б писарь 1073 р. мав ся за самостійне сдово, то не викивув би букву ь або ъ перед ним. А. Кримський
