на цю форму і д. Михальчук у своїй теж знаній праці: „Нарѣчія, поднарѣчія и говоры Южной Россіи въ связи съ нарѣчіями Галичины“ („Труды“ Чубинського, т. VII, 453). Збірки народніх творів дають величезну силу прикладів скороченої форми сь, та ще й з усяких місцевостей нашої землі. Розгортаю, напр., „Українські приказки“ Номиса, випадково натрапляю на стор. 40, відділ „Лихо“, нахожу там форм на ся — 14, а на сь — 11. Беру другий том „Трудовъ“ Чубинського (казки), казка № 2, з Волині (Новградвол. п.) і, нашвидку перебігши її очима, нахожу: ся — 11 разів, сь — 19; далі казка №5, з Харьківщини (перші 4 сторінки): ся — 18 разів, сь — 17; — казка № 6, з Полтавщини (Переясл. пов.): ся — 5 разів, сь — 16; — казка №7. з Київщини (Черкаськ. п., перші 4 стор.): ся — 3 рази, сь —7 разів; нарешті казка № 78, з Подільської губ. (Литин. пов.): ся — 8 і сь — 8 разів. Таких
прикладів можно було б набірати без кінця, але й сказаного досить, щоб зрозуміти, що ся скорочується на россійській Україні не в якихсь „говорах“, а на всьому просторі її. Що до українців австро-угорських, про яких каже д. Гнатюк, ніби в їх зовсім нема цієї форми, то приклади скороченого ся ми знайдемо у збірці „Галицько-руські анекдоти“, що видав сам же д. Гнатюк (Етногр. збірн., т. VI); там з початку вже ми знаходимо: грівсь і засоромились (Львів, стор. 1), урадувались (Дрогобич, 16), заохочувались (там же, 30), засміялись (теж, 31) і т. д. Нарешті Огоновський у згаданій своїй праці показує спеціяльно галицький випадок такого скорочування: в 3-й особі praesens: ведесь зам. ведеся (ведеться).[1]
- ↑ Jn Galizien wird ть im erwähnten Falle auch vor dem Pronomen reflex. gewöhnlich abgeworfen; somit ведесьа (сье, — се,— сьі, — си,— са). Hiebei Kann сьа in cь gekürzt werden, wie ведесь
