1144 р.), „они же не дашась имъ“(237=1146 р.), «они же устремишась на нь яко звѣрьє» (247=1147 р.), „зажгошась свѣчѣ вси въ церкви“ (249=1147 р. і т. и., і т. и.[1]. А що вже казати про літературу часів козацьких! Там сь замість ся аж кишить. Приміром, у знаного віршовника Климентія:
Пожытечная ему судылась слобода…
Зачимъ вы панове такихъ не важтесь щадѣти[2]
…повинуйтесь и Бога моліте…[3]
И что схочешъ сотворить велика и мала, Утрись и запрись, жебъ сичъ и сова не знала[4]
Теж і в тих його віршах, що надрукував д. Доманицький у LXXXI томі „Записок наук. Т-ва ім. Шевченка“: поститись (стор. 116), зачипались, воєвались (117) і т. д.
А ось приклади з великодної вірші кінця XVIII в.:
Филосопы, крутопопы набирались страху… Збулась власти… Стала трястись, дума спастись… Дочувсь Аврам… Такъ ни дверей, ни верей не зосталось…[5]
Усі ці факти не дають ніякої змоги згодититися з д. Гнатюком, ніби скорочення ся в сь єсть якась місцева річ, що її краще і не заводити до літературної мови. Навпаки: це з'явище загальновкраїнське, і наші письменники, що завсігди широко вживали де треба цієї форми, робили те цілком у згоді з народньою мовою і ні в якому разі вони не можуть послухатися і певне не послухаються поради, що дає їм д. Гнатюк. А деякі пурісти (див., напр., розвідку І. С. Левицько-
