частіше писали апостроф замісто проминутої літери ѣ: з' сего свѣта, в' Церкви Божей, в' учителей і т. и.[1]; у новому вкраїнському письменстві їм взагалі зазначалося випадання згуків (як не було змалку, не буде й д' останку) і так цього знаку треба для нашої мови, що навіть Желехівський не зважився його обминути: пишучи бю, пю, він все ж мусив писати: з'їдати, з'явитися, з'яструбіти, з'ясувати, під'їздити, під'юдити, під'яремний і т. и. Та й справді — як його обійтися без апострофу в усіх отих і таких випадках? І ніколи ми не виженемо цього давнього знаку з нашого правопису. То чому ж не завести його, як і робить це більша частина наших авторів, у всіх тих випадках, де чути одрубне вимовляння співзгука від йоти?
Декому не подобається апостроф через те, що в друці та літера, після якої стоїть він, дуже далеко відсунута від тієї, що після неї. Воно трохи нечепурно, то так, але це лихо дочаснє: тепер замісто апострофа становлють друкарні здебільшого протинку (кому: ,), — воно й виходить дуже широко; трохи згодом, як друкуватиметься по вкраїнському багато, можно буде досягти, щоб у друкарнях пороблено співзгуки б, п, м, в, д, з, р з апострофами при їх, — тоді апостроф буде до лїтери дуже близько і тієї стежки посеред слова вже не буде.
Таким робом уживати апостроф нам неминуче. І на мою думку — його треба вживати у всіх тих випадках, коли маємо показати, що співзгук одділяється в вимові од йоти, що після його.
Є ще не одно питання нашого правопису, що про його треба було б поміркувати, але тепер оце зараз три розглянуті справи можно вважати за най-
- ↑ Марковскій, Антоній Радилиловскій, южно-русскій проповѣдникъ XVII в., прилож., 21
