Ця сторінка вичитана
на ти. Але хто ж хоче її цуратися? Адже всі ми добре тямимо, що це й повинна бути наша нормальна літературна форма, а інфінітівна форма на ть — то тільки параллельна, побічна. Не раз, задля ясности стилю, треба буває писати неодмінно ти, а не ть, щоб на письмі не плутати, прим., 3-ю особу індікатівного наклонення «[він] виходить» з інфінітівом „[хоче] виходить“. Тілки ж уважати за чужий інфінітів на ть — знов не випадає: адже й це наша одвічна форма, яку й галичани любісінько розуміють, а для деяких українських говорів це навіть єдина рідна форма, бо закінчення ти там призабулося.
Професор А. Кримський.
