Сторінка:Гуґо фон Гофмансталь. Дурень і смерть. Переклад Осип Роздольський. 1921.pdf/18

Життя ти, Смерте, змістиш у одній годині
Більш, ніж могло змістить це все життя.
Так я забуду зовсім це життя оманне
І ввесь твоїй чудесній силі присвячусь.

(Подумавши хвилину):

Нехай і так, що думку цю зродила кров

До краю збурена й смертельная тривога —
Та стільки засягти в житті всіма чуттями
Не зміг я, й це мені припало до вподоби!
Якщо вмирать мені тепер, коли мій мізок
До краю виповнила ця одна година,
Хай згине це життя бліде: тепер,
Коли вмираю, вперше чую, що живу.
Як часом надмір сонних привидів
Вночі зі сну пробудить неодного,
Так, мабуть, надмір почувань мене тепер
Зі сну життя збудив в годину смерти.

(Падає мертвий біля ніг Смерти).

СМЕРТЬ

(відходить повагом, похитуючи головою)

Ну і чудні ж оці істоти:

Незрозуміле виясняють,
Ніколи не написане читають,
Безладнє опановуючи в'яжуть,
У вічній пітьмі — й там дороги винаходять.

(Зникає в середніх дверях, а слова її стихають, поки зовсім не прогомоніли. В кімнаті настає тиша. Крізь вікно видно Смерть, що проходить проз двір, граючи на скрипку; за нею йде мати, потім дівчина, а зараз біля них постать схожа на Клявдія).