Чим для стрункої дївчини танок,
чим сяйву факлїв є вінок масок,
і чим є для душі, що сном сповита,
музика в рівні ритми перелита, —
чим для жінок свічадо зеркала,
і чим для цвітів сонце та імла:
як око, як живло буття й розвою,
в якім краса що-й-но стає красою —
найшла собі в його душі природа.
„Хай буде в нас найвисша насолода!
Збуди нас!“ — все до нього говорило,
що досї сїро та бездушно жило.
Коли ще промовляє Антонїо, входять тихо з кімнати Тіціяна три дївчини і стоячи слухають; завважує їх мабуть тілько Тіціянельо, що безпритомний байдужно стоїть посторонь, праворує. Лявінїя має русяве волосся, вкрите золотою сїткою і одяг венецької патріціянки. Касандра і Лїза — одна 19, друга 17 лїтна — одягнені скромно в майже нїчим не прибраний пепльос із білої, хвилястої бавовни, біссос; на обнажених руках мають золоті вужі як нараменицї; — сандали, пояси зі золотого сукна. Касандра — ґраціозна, має попеласте, ясне волосся. У Лїзи жовтий пупянок рожі в чорнім волоссєю. Щось нагадує в нїй хлопця, як в Ґянїно дївчину. За ними входить паж, несучи срібний пугар і чарки на вино.
Що дерева далекі на півночі,
задумані, — чарують наші очі…
