Смерть Тіціяна — смерть творця кращого світа, недоступного для людей обмежених у своїм спостеріганню виключно на свої тупі змисли, дав нагоду особам з найблизшого окруження мистця застановитись над сим, у чім лежала його сила. І вони, в хвилї смерти мистця, пізнають, що був се: „чародїй, що цїлий світ здоймав до своїх мрій“. До тих мрій, без яких „для нас пропав би всякий змисл життя“. Бо вони роблять нам се життє цїннїйшим і принаднїйшим. Бо вони, ті мрії, як той мистець: „де йдуть, де глянуть, скрізь душу, скрізь красу доглянуть“. І зневолюють людину привязуватись до життя, жити й творити нове житте, хоча-б і перед лицем самої смерти, неустрашимо.
Такий зміст невеличкої драматизованої поеми Гофмансталя, якої актуальність — вічна, а нинї, для нас, що переживаємо днї повставання нашого нового національного життя, над яким кружляють ластівки і круки, в повнї зрозуміла.
Гуґо фон Гофмансталь (псевдонїми: Льоріс, Льоріс Мелїков, Теофіль Мерен) уродив ся 1874 у Віднї, де перестудіювавши права і романську фільольоґію, був довший час співробітником і видавцем журнала „Morgen“. Тепер живе під Віднем у Рада́вн. Як новоромантик узяв ся з першу писати поетичні драми, потім перейшов до лїрики, яка в нього визначаєть ся майстерськими формами і красотою добірного слова. Пізнїйше звернув Гофмансталь увагу на клясичні драми і під впливом їх виходять з під його пера такі драми як „Der Tor und der Tod“ (Берлїн, 1900); „Der Kaiser und die Hexe“ (Берлїн, 1900); „Der Tod des Tizian“ (Берлїн, 1901), яку отсе подаємо українському громадянству в перекладї д. Осипа Луцького. „Der Schüler“, пантоміна (1902); „Elektra“, травестія з Софокля (Берлїн, 1903); „Das
