караїбську капусту й цілу купу місцевих овочів, що кипіли біля ошпарених свиней, черепах і собак у великих казанах, награбованих у білих. У далечині, вже біля краю табору, гріоти та гріотки все-таки крутилися в колі округ огню, і вітер доносив до мене раз-по-раз уривки їхніх варварських пісень, до яких домішувались звуки гітар і балаф. Кінні пости на вершинах сусідніх скель кидали світло на околиці головного штабу Біасу, де єдиним ретраншементом у разі нападу були тільки вози із здобиччю та провіянтом.
Чорні вартові на цих гостроверхих скелях з граніту часто крутилися на своєму місці, мов флюгери, і подавали один одному голосом знак на всю глотку про те, що все спокійно в таборі: „Нада! Нада!“ („Нічого. Нічого!“).
Від часу до часу групи цікавих негрів купчилися біля мене. Всі вони дивились на мене грізно.
Кінець-кінцем ціла залога чорних салдатів, досить добре озброєних, підійшла до мене. Негр, що йому я належав, одвязав мене від дуба і припоручив мене начальникові залоги, з рук якого дістав за мене
