За його спиною стояли мовчки й нерухомо два хлопчаки в штанцях невільників, з великими вахлярами з павиного пір'я в руках. Обидва хлопці були білі.
Два чотирикутні шмати малинового оксамиту, що, може, належали раніше колись до поставця якого-небудь попа, накривали два місця з правого боку і з лівого від місця ватага. Одно з них було для ворожбита, що врятував мене від гніву гріоток. Він сидів, підобгавши ноги, тримаючи в руках костур зовсім рівно, нерухомий, як порцеляновий ідол у китайській пагоді. Лише крізь прорізи його покривала я бачив, як поблискували його жеврющі очі, ввесь час звернені до мене.
З обох боків ватага стояли зібрані докупи прапори всякого роду. Серед них я помітив білий стяг із ліліями, трикольоровий та еспанський. Инші прапори були фантастичні. Поміж ними виділявся великій чорний прапор.
В глибині залі над головою ватажка ще инша річ звернула на себе мою увагу. Це був портрет мулата Оже, замученого торік у Капі за бунтарство разом із своїм адьютантом Жан-Батистом Шаваном та иншими двадцятьма неграми або мулатами. На цім портреті Оже, син капського різника, був змальований так, як він мав звичай себе завжди виображати, — в мундирі підполковника з хрестом святого Людовика й орденом
