Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Капітан зупинився на хвилю так, ніби йому на разі не вистачило голосу змалювати своє щастя, а потім продовжував глибоко сумним голосом:

— Правда, тепер я можу сказати, що повен віри в як-найнещасливіший свій кінець.

І так, ніби він в свідомості свого нещастя знов відшукав собі сили, він заговорив зненацька голосом твердим і певним.


V

— Ось у подібних ілюзіях і безпідставних надіях я прожив до двадцятилітнього віку. Ці двадцять літ сповнились мені в серпні року 1791, і мені дядько призначив саме цей час для мого одружіння з Марією. Вам, звичайно, зрозуміло буде, що чекання цього близького щастя заповняло всього мене, і тому від політичних дебатів того часу, що проводились по колоніях уже протягом двох років, у мене зосталось лише дуже неясне уявлення. Отже, я не казатиму вам зовсім про народні збори півночи і про установчі збори колоніяльні, або генеральні, як вони себе назвали, кажучи, що слово „колоніальний“ надто пахне невільництвом. Ці всі події тепер цікаві тільки тим, скільки шкоди під них було. Що до мене, то я в цих суперечках Порт-о-Пренса з Капом швидше

2 Бюг-Жаргаль

33