Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/252

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Д'Оверне зробив нетерплячого жеста. Таде говорив далі:

— Так… Отже, коли всі побачили здоровенний прапор чорної барви на горі, а негр ще не вертався, що нас зовсім не дивувало, то нам наказали дати сигнала з гармати, а мене вповажнили повести десять негрів на місце розстрілу, що звалося „Ріг Великого Диявола“ і що було далеко від табору, приблизно в… Ет, та все 'дно у скількох кілометрах. Еге ж, я себе дуже винувачу, бо то ж я йому урвав життя. Він став на місце чорних. В цей мент його великий пес… Бідний Раск — він прибіг і скакнув мені на глотку. Було б же йому за глотку й учепитись зубами, та ба — П'єро подав йому знак, і бідний собака пустив мене. А все ж Бюґ-Жарґаль не міг заборонити йому лягти коло його ніг. В той мент я був певен, що вас немає в живих, мій капітане. Я ввесь кипів злістю… І от скомандував… Сержант простер руку, глянув на капітана, але не міг вимовити фатального слова.

— Бюґ-Жарґаль упав, мов підкошений. Одна куля перебила лапу його пса. З того часу, панове-офіцери, пес шкандибає… Тимчасом я почув чийсь стогін у сусідньому лісі, пішов на цей стогін і побачив вас, мій капітане. Одна куля злегка влучила вас тоді, коли ви бігли рятувати високого негра. Так,

260