не час був грішити. Почалась бійка, прокляття, крики. Голі, вони були легші за нас, але наші удари були міцніші за їхні. Однією рукою ми гребли, а другою билися, як це завжди практикується в отаких випадках.
Ті, що не вміли плавати, висіли, почепившись однією рукою на ліянах, а чорні тягли їх за ноги. Посеред оцієї мішанини я побачив величезного негра, що оборонявся, як сам Вельзевул, від нападу вісьмох або десятьох моїх товаришів; я поплив туди й пізнав П'єро, або инакше — Бюга… Але це повинно стати ясним лише потім, отже, так, мій капітане! Я пізнав П'єро. З часів узяття форту ми були в сварці; я його вхопив за горло; він намірявся позбавитись мене з допомогою кинжала, але глянув на мене і… віддався в мої руки замість мене вбити, що було б справжнім нещастям, бо, якби не те… Але про це пізніше говоритиметься. Як тільки негри побачили, що його взято, вони кинулись на нас, щоб визволити його, так старанно, що міліції довелось помагати нам у воді. Але в цю саму мить П'єро, очевидно, побачив, що негрів буде вбито, сказав їм кілька слів, мабуть, закляття якесь, бо вони всі раптом повтікали від нас, як опечені.
Вони пурнули під воду й щезли вмить. Ця битва під водою мала в собі щось приємне і дуже б мене втішила, якби я не втратив
