частині острова, хоч тут і не буває морозів, ще збільшувався свіжістю ночи, що вже починала минати. Світанок починав оживляти білість околичних гір, і долина, ще вкрита нічними тінями, світилася тільки вогнями розложеного неграми багаття. Це було місце сходин для різних частин війська їхнього, і вони прибували сюди в повнім безладді. Чорні й мулати з'являлися на цей майдан розрізненими групами з криками одчаю або з виттям гніву, і нові вогні, лискучі, мов очі тигра, в пітьмі саванни указували на те, що „коло“ цих вояків помалу збільшувалось.
Негр, що ніс мене, поставив мене звязаного під високим дубом, з-під якого я байдужим оком дивився на все, що діялось передо мною, тимчасом як сильними руками мене прив'язувано до дерева поясом, а на голову настромлювано червоної шерсти шапку того ж таки негра, мов на знак того, що я належу саме йому.
Після цього мій ворог видимо зібрався йти геть. Я вирішив поговорити з ним і запитав у нього креольським жаргоном, чи він сам із банди Лондона, чи з банди Морн-Ружа. Він спинився й відповів мені з гордістю: „Морн-Ружа“. Мені щось спало на думку. Я багато чув про великодушність ватага цеї банди Бюґа-Жарґаля і, хоч я зовсім приготувався вмерти, однак, побоюючись тортурів,
