Перейти до вмісту

Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/112

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

те, безмежність цеї жахливої хвилини 93-го року, більша, ніж решта всього століття.

Не могло бути нічого трагічнішого за те, як Европа атакувала Францію, а Франція атакувала Париж. Драма, що мала статуру епопеї.

93-й то дужий рік. Буря була тоді у всьому своєму гніві й у всій своїй величі. Сімурден почувався тоді добре. Те несамовите дике й величне оточення відповідало розмахові його крил. Цей чоловік мав, як морський орел, глибокий внутрішній спокій вкупі з охотою до околишньої небезпеки. Деякі крилаті, суворі й спокійні натури створені для великих вітрів. Грозові душі, — вони існують.

Він мав особливе милосердя тільки для нещасливих. Він посвячував себе тому стражданню, що викликало жах. Ніщо його не відражало. То був його спосіб бути добрим. Він був помічний огидно і небесно. Він вишукував рани, щоб їх цілувати. Найтяжче робити ті хороші вчинки, що погані на погляд; він волів якраз такі. Одного разу в шпиталі помирав чоловік, бо його душив опух на горлі, веред смердючий, гидкий, може бути заразливий; треба було як найшвидче його спорожнити. Там був Сімурден, він притулив свого рота до опуху, висмоктував його, випльовуючи, коли рот сповнявся; спорожнив вереда й урятував чоловіка. Він ще носив тоді свою священицьку одежу і хтось до нього сказав: — Коли б ви зробили це королеві, то ви стали б єпископом. — Я не зробив би цього королеві, — відповів Сімурден. Його вчинок і відповідь здобули йому популярність у похмурих паризьких кварталах.

Таку велику популярність, що він робив, що хтів з тими, що страждають, що плачуть та що погрожують. За часів гніву проти скупщиків, гніву такого плідного на помилки, то був Сімурден, що одним словом не дав пограбувати корабля, навантаженого милом у порті Сен-Нікола, та що розігнав юрби розлюто-

128