по-фламанські до Перейра, по-німецькі до австрійця Пролі, нешлюбного сина одного принца. Він утворював згоду межі всіма тими непорозуміннями. А через те мав становище неясне й міцне. Ебер боявся його.
Сімурден мав за тих часів і серед тих трагічних гуртів владу невблаганих. Він був безгрішний, а думав, що він непогрішимий. Ніхто не бачив, щоб він плакав. Цнота недосяжна й льодовита. То була жахливо справедлива людина.
Для священика нема середини в революції. Священик може пуститися в цю чудову, пламенисту пригоду або з найнижчих, або з найвищих міркувань; треба, щоб він був безчесний, або щоб він був величний. Сімурден був величний, але величний у сімотності, над кручою, серед непривітної мертвоти; величний серед безодень. Високі гори мають таку зловісну непорочність.
Сімурден в аби якій одежі мав вигляд звичайної убогої людини. Замолоду в нього була тонзура, в старості він став лисий. Рештки його волосся були сиві. Чоло широке й на спостережливу людину — якесь особливе. Сімурден мав спосіб говорити жорстоко, пристрасно й урочисто, голос у нього був різкий, мова рішуча, уста сумні і гіркі, погляд ясний і глибокий, а на всьому обличчі вираз якогось обурення.
Такий був Сімурден.
Ніхто тепер не знає його імени. Історія має таких жахливих невідомих.
Така людина, чи була вона людиною? Слуга людськости, чи може він мати почуття любови? Чи не занадто він був душею, щоб бути серцем? Ті безмежні обійми, що обхопили все і всіх, чи могли вони бути лише для одного? Чи міг Сімурден любити? Скажімо теє. Так.
132
