одна з Жуану на Беде, друга з Дінану на Бешерель, що є природня фортеця, й там поставлять дві батареї; на четвертий день вони вже в Рені. Рен, то ключ од Бретані. Хто має Рен, той має все. Як тільки Рен узято, Шатонеф і Сен-Мало впадуть. У Рені є мілійон набоїв і п'ятдесят польових гармат.
— Вони їх пограбують, — буркнув Дантон.
Робесп'єр казав далі:
— Я кінчаю. З Рену три загони кинуться один на Фужер, другий на Вітре, третій на Редон. Через те, що мости зруйновано, вороги вживуть понтонів і дошок, — ви ж бачили, що так вони зважили зробити, — а в тих місцях, де кіннота може перебрести, вони матимуть провідників. З Фужеру пануватимуть над Авраншем, з Редону — над Ансені, з Вітре — над Лавалем. Нант віддасться, Брест віддасться. Редон одкриває всі проходи до Вілену, Фужер одкриває дорогу до Нормандії, Вітре відкриває дорогу до Парижу. За два тижні матимуть розбійницьке військо в триста тисяч душ, і вся Бретань буде за французького короля.
— То б то за англійського короля, — сказав Дантон.
— Ні. За французького короля.
І Робесп'єр додав:
— Французький король гірше. Треба два тижні, щоб вигнати чужинця, і вісімнадцять століть, щоб знищити монархію.
Дантон, що знов сів, поставив лікті на стіл і спер голову на руки, замислившись.
— Ви бачите небезпеку, — сказав Робесп'єр. — Вітре відкриває дорогу до Парижу англійцям.
Дантон підвів голову і вдарив своїми великими кулаками по карті, немов по ковадлі.
— Робесп'єре, хіба-ж Верден не відкривав прусакам дороги до Парижу?
— Ну, то що?
141