Сорок два метри завдовжки, десять метрів завширшки, одинадцять метрів заввишки, такі були розміри того, що було королевим театром, і стало революційним театром. Чепурна та пишна заля, що збудував Віґарані для двораків, зникла під тесаним зрубом, що в 93 році мусів витримувати вагу народу. На тому зрубі стояли публічні трибуни, а він мав, — подробиця варта уваги, — за єдину підпору один стовп. Той стовп був з одної колоди в десять метрів. Не багато каріятид працювало так, як той стовп; він роками підтримував тяжкий тиск революції. Він витримував поклики, ентузіязм, лайку, галас, метушню, безмежний гнівний хаос, бунт. І не зігнувся. Після Конвенту він бачив Раду Найстарших. 18 брюмера його змінило.
Персьє тоді замісць дерев'яного стовпа поставив мармурові колонни, що тривали коротший час.
В архітектів буває часом чудний ідеал. Архітект з вулиці Ріволі мав за ідеал траєкторію гарматного ядра, архітект з Карлсрує мав за ідеал віяло; велетенська комодна шухляда була, здається, за ідеал у того архітекта, що збудував ту залю, де Конвент відбував засідання з 10 травня 1793 року; то було щось довге, високе й вузьке. До одного великого паралелограмового боку прислонили велике півколо; то був амфітеатр з лавок для представників, без столів і пюпітрів; Ґаран-Кулон, що багато писав, писав на коліні; напроти лавок — трибуна; перед трибуною погруддя Лепельтьє-Сен-Фаржо; за трибуною президентове крісло.
Погруддя було трохи вище за край трибуни, а через те пізніше його зняли звідти.
Амфітеатр був з дев'ятнадцяти півкружних лавок, що стояли східцями одна за одною; підвалини з лавок продовжували той амфітеатр до кутків.
Внизу в підкові коло підніжжя трибуни стояли пристави.
По один бік трибуни, в рамі з чорного дерева висів на стіні аркуш паперу в дев'ять футів завдовшки; на
168
