перії затер республіканця Грегуара графом Грегуаром; Амар, що казав: Ціла земля засуджує Людока XVI. До кого ж апелювати? До планет; Рує, що сперечався 21 січня проти того, щоб стріляли з Пон-Нефської гармати, кажучи: Королева голова не повинна робити, падаючи, більше гомону, ніж голова всякої иншої людини; Шеньє, брат Андре; Вадьє, один з тих, що клали пістолета на трибуну; Тані, що казав до Моморо: — Я хочу, щоб Марат і Робесп'єр поцілувалися при моєму столі в мене. — А детиживеш? — В Шарантоні. — То й не диво, — сказав Моморо; Лежандр, що був за різника французької революції, так як Прід був за різника англійської революції; — Ходи-но, я тебе заб'ю! — гукав він до Лянжюїне. А Лянжюїне відповів: — Кажи перше декретувати, що я віл; Коло д'Ербуа, той сумний комедіянт, що мав на обличчі античну маску з двома ротами, що говорять так і ні, і похваляв одним ротом те, що ганьбив другим, безчестив Кар'є в Нанті й збожнював Шальє в Ліоні, посилав Робесп'єра на ешафот, а Марата до Пантеону; Женіс'є, що вимагав смертної кари кожному, хто носитиме на собі медаль Людовик XVI замучений; Леонар Бурдон, шкільний учитель, що запросив до свого дому Мон-Жюраського старого; Тапсан, моряк, Ґупіло, адвокат, Лоран Лекуантр, купець, Дюгем, лікар, Сержан, скульптор, Давид, маляр, Жозеф Еґаліте, принц. Ще й инші. Лекуант-Пюїраво, що вимагав, аби Марата оголосили декретом за божевільного; Робер Лінде, непевний творець того спрута, що мав за голову комітет загальної безпечности та що вкривав Францію двадцять одною тисячою рук, що звалися революційними комітетами; Лебеф, що на нього Жіре-Дюпре в своєму Різдві неправдивих патріотів написав такий вірш:
Лебеф[1] побачив Лежандра й заревів.
- ↑ Le boeuf — віл.
176