Перейти до вмісту

Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/178

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Берегової армії. Треба не дати панові дурити, а священикові зраджувати.

— То дуже легко, — завважив Монто. — Треба лише вплутати смерть до тої справи.

— Я для того й прийшов, — сказав Марат.

Вони підвели голови.

— Здоров, Марате, — сказав Шабо, — ти рідко буваєш на наших засіданнях.

— Мій лікар призначив мені купілі, — відповів Марат.

— Треба стерегтися купілів, — мовив Шабо; — Сенека вмер у купілі.

Марат усміхнувся.

— Шабо, тут нема Нерона.

— Але ти тут є, — промовив суворий голос.

То проходив Дантон, сходячи на свою лаву.

Марат не озирнувся.

Він нахилив голову між обличчями Монто й Шабо.

— Слухайте. Я прийшов для одної поважної справи. Треба, щоб котрийсь з нас трьох запропонував Конвентові сьогодні проєкт одного декрету.

— Я не можу, — сказав Монто, — мене не слухають, бо я маркіз.

— А мене не слухають, — сказав Шабо, — бо я капуцин.

— А мене не слухають, — сказав Марат, — бо я Марат.

Вони замовкли.

Як Марат бував заклопотаний чимсь, то його не дуже приємно було питати. Однак Монто зважився спитати:

— Марате, якого ти хочеш декрету?

— Такого, щоб карав смертю кожного військового начальника, що випустить полоненого повстанця.

Шабо вмішався.

— Такий декрет уже є. Його прийняли в кінці квітня.

 

194