отупіння в инших. Салдати й офіцери шукали одні одних. І серед цього всього якась похмура байдужість. Одна жінка годувала своє немовлятко, сидячи під стіною, там притулився і її чоловік з пораненою ногою; кров текла з його рани, а він спокійно набивав свого карабіна і стріляв навманя, убиваючи в темряві перед собою. Деякі лежали на животі, стріляли по-між колесами возів. Часом лемент і зойк збільшувались. Грубий гарматний голос покривав усе. То був жах.
Було схоже на те, як рубають ліс; всі падали одні на одних. Ґовен із засідки стріляв напевне, гублячи дуже мало своїх людей.
Проте безстрашна, хоч і безладна, селянська юрба, відступивши на ринок, у великі темні галереї з лісом кам'яних колон, почала нарешті боронитися; все, що нагадувало ліс, викликало в них певність. Іманус, як міг найкраще, намагався заступити Лантенака. У них була гармата, але, на диво Говенові, вони з неї не користувалися; через те, що офіцери пішли з маркізом на розвідку на Дольську гору, самі-ж селяни не розуміли, що робити з гарматами. Але вони кулями засипали синіх, що стріляли в них з гармати. На картечу вони відповідали пострілами з мушкетів. Тепер вони знайшли захист; нагромадивши докупи вози, бриччи, весь свій обоз, всі бочки з старого ринку, вони зробили імпровізовану барикаду з просвітами, крізь них проходили їхні карабіни. Рушничні постріли крізь ці дірки були смертельні. Все це сталося дуже швидко. За чверть години ринок мав неприступний фронт.
Справа оберталася недобре для Ґовена. Той ринок, так раптово обернений на цитадель, то було зовсім несподівано. Селяни засіли там скупченою й міцною масою. Ґовенові пощастило напасти на них несподівано, але розбити їх він не зміг. Злізши з коня й тримаючи шаблю в руках, він стояв у смолоскиповому світлі, що освітлював його батарею, і уважно вдивлявся в темряву.
Його високий зріст у цьому освітленні робив його
232