тут ринок був відкритий і можна було увійти під колони, де стояло кілька навантажених возів, готових від'їхати. Говен і його 19 чоловіка мали перед собою 5 тисяч вандейців, але з тилу, не з фронту.
Приглушеним голосом Говен звернувся до сержанта; зняли намотану круг рушниць солому; 12 гренадерів вишикувалися бойовим ладом за ріжком провулку, а 7 барабанників, напоготові, піднявши палічки, чекали.
Гарматні вибухи чергувалися. Раптом у перерві між двома вибухами Говен підніс свою шаблю й голосом, що серед цієї тиші пролунав, як сурма, гукнув:
— Двісті чоловіка праворуч, двісті ліворуч, решта посередині!
12 пострілів з рушниць, і сім барабанників вдарили на атаку.
Говен вигукнув страшний поклик синіх:
— На багнети! Вперед!
Скуток був нечуваний.
Вся ця селянська юрба, побачивши себе захопленою з тилу, подумала, що має за спиною нову армію. Одночасно загін, що стояв на початку великої вулиці та що ним командував Гешан, почувши барабани, теж ударив на атаку й кинувся бігом на барикаду; селяни побачили себе між двома вогнями. Паніка — то побільшення; в паніці постріл з пістоля здається за гарматний вибух, собаче гавкання за лев'яче рикання, кожний звук фантастичний, всюди — привиди. Додамо, що жах захоплює селянина, як огонь солому і так само як вогонь з однієї хати швидко обертається у велику пожежу, жах селянина обертається у відступ. Не можна висловити, що то було за втікання.
За кілька хвилин ринок був порожній; перелякані селяни тікали поодинці, а офіцери не могли нічого зробити. Іманус убив двох чи трьох втікачів, але це не врятувало справи. Чути було лише: «Рятуйся, хто може!», і вся ця армія міськими вуличками, як крізь
237
