жок і розритих доріг, лабіринти, де губилося республіканське військо.
Екзекуція, як що це була екзекуція, мусіла бути люта, бо вона було коротка. Це було, як усі брутальні речі, зроблено відразу. Жорстокість громадянської війни дозволяє такі дикості. В той час, як маркіз, збільшуючи свої здогади, не зважаючись зійти з горба, не зважаючись і лишатися на ньому, слухав і придивлявся, згубливий гомін затих, або краще сказати, розійшовся. Маркіз чув, що по гущавині розсипалася юрба несамовитих і веселих людей. Страшне нишпоріння зчинилося по-під деревами. Від хутора кинулися до лісу. Барабани вибивали наступ. Вже не стріляли з рушниць; тепер то було подібне до облави; здавалося, що вишукують, висліджують, оточують; очевидячки когось шукали; гомін був розпросторений і глибокий; то була мішанина злісних і звитяжних слів, хвилювання крику; нічого не можна було розібрати. Раптом, мов якесь обличчя вимальовується в димі, так щось виразне й достотне з'явилося в тому гаморі; то було ім'я, ім'я, що проказувала тисяча голосів, і маркіз виразно почув, що гукали: — Лянтенак! Лянтенак! Маркіз де Лянтенак!
То його шукали.
І зненацька, навкруги нього, зо всіх боків одразу, гущавина сповнилася рушницями, багнетами й шаблями, трьохбарвний прапор здіймався в затінку, крик — Лянтенак! залунав коло його вуха, а коло його ніг між кущами й гілками з'явилися люті обличчя.
Маркіз сам один стояв на горі, його було видко зо всіх боків лісу. Він ледве бачив тих, що гукали його ім'я, але його бачили всі. Як була тисяча рушниць у лісі, то він був їм за мету. Він бачив у кущах лише вогнисті зіниці скеровані на нього.
106
