І ще безліч інших причин…
Як це так вийшло, що зостався він сам на світі? Це підбурювало проти нього людей. І будиночок на скелях зістався самотнім, як шпиталь, де Жільят жив, мов би в карантині; не дивно, що всі дивувались такій виключності та обвинувачували його в тому становищі, яке сами ж для нього утворили.
Він ніколи не ходив до церкви. Часто виходив уночі. Балакав з ворожбитами. Одного разу бачили, як він сидів у високій траві з дуже здивованим обличчям. Одвідував навіщось великий дольмен Анкреси та каміння фей, розкидане де-не-де в околицях. Всі вірили в те, що хтось бачив його, як він дуже ввічливо кланявся «скелі, що співає». Він не знать через що купував усяку птицю і пташок, що їх йому приносили, і всіх їх випускав на волю. Тримав себе ввічливо з добрими буржуа з вулиць Сен-Самсона, але охоче обминав їхні житла, аби тільки повз них не проходити. Часто ловив рибу й завжди вертав з повними сітями. Працював у садку навіть неділями. Мав музичний інструмент, так званий бюґ-піп, або гірський ріжок, що купив його в шотляндських салдатів, під час їхньої стоянки на Ґернсеї, і завсіди вигравав на ньому при заході сонця, сховавшись у скелі над морем. А руками робив рухи, мов сіяч. Що ж ви хочете, щоб казали про нього в цілому краї?!..
Щодо книжок, які зостались йому по матері і які він читав, то вони були цілковито підозрілі. Священик Жакмен Герод, коли приходив у цей дім ховати матір, сам бачив на їхній спинці такі страшні написи: «Словник Розьє», «Кандід» Вольтера, «Поради народові з приводу здоров'я» Тіссо, і таке інше.
Крім того, священик запримітив ще одну назву, вже зовсім незрозумілу й небезпечну: «Де Рубарбаро».
Треба, однак, сказати, що книжка ця була, якщо судити з заголовку — латинська, і навряд чи Жільят міг її читати, не знаючи цієї мови.
Але ж саме ті книжки, що їх людина ніколи не читає, найчастіше й спричиняються до обвинувачення й осуду людини. Еспанська інквізиція висловлювалась не раз про це й давно дала на це докази.
