Тимчасом цей том був не що інше, як трактат доктора Тіл- ленжіюса «Про ревень», опублікований у Німеччині року 1679. Ніхто не був певен того, що Жільят не ворожить, не дер- жить у себе таємничих екстрактів та вареного зілля. Всякий посуд для цього він тримав у себе. Всі ставили перед собою питання, навщцо він виходить із дому ввечері й вештається іноді до дванадцятої вночі на бе- резі моря. Очевидно на те, щоб розмовляти -з недобрими людьми, які в цю добу там ходять. Одного разу він допоміг старій ворожці, на прізвіще Му- тонні Гаї, — витягти з болота її воза, застряглого в грязюці посеред вулиці. Під час народнього перепису на запитання, який його фах та зайняття, він одповів: «Рибальство тоді, колиє що ловити».—Станьте на міце тубільців, і ви побачите, що та- ких відповідей люди не люблять. І вбогіть, і багапство—речі умовні й небезвідносні, в за- лежності від того, я к і коли що—називати… В Жільята було поле й домик, і проти інших, що цього не мають, він не був убогий. Одного дня, щоб вивідати який його матерільний стан, а може й ради залицяння, —бо є жінки, що й за дия- вола б заміж вийшли, якби були певні, що він багатий,- одна дівчина запитала в нього: «Коли ж ви врешті одружи- тесь?». Він одповів: — Тоді одружусь, як «Скеля, що співає» вийде¹ заміж. Ця сскеля, що співає», то — великий камінь, покладений на самій середині палісадника добродія Лемезюр'є де-Фрі. Цей камінь заслуговує на увагу та побоювання. Ніхто не знає, навщцо він там стирчить. На йому часом співає невиди- мий півень, що дуже для всіх неприємно. Крім того, вже до- ведено з точністю, що занесла його сюди крилата нечиста сила, або ґрифи, чи так звані «сарґузети». Вночі, коли грім тримить і надворі гроза, якщо ви за- примітите в розриві хмар, осяянім блискавкою, рій подібних до людей істот, що літають і крутяться над землею, будьте певні, що то—«сарґузети». Одна жінка з Гран-Мієля добре- їх знає. Колись увечері, як вони крутилися над перехрестям 56
