Тимчасом цей том був не що інше, як трактат доктора Тілленжіюса «Про ревень», опублікований у Німеччині року 1679.
Ніхто не був певен того, що Жільят не ворожить, не держить у себе таємничих екстрактів та вареного зілля. Всякий посуд для цього він тримав у себе.
Всі ставили перед собою питання, навіщо він виходить із дому ввечері й вештається іноді до дванадцятої вночі на березі моря. Очевидно на те, щоб розмовляти з недобрими людьми, які в цю добу там ходять.
Одного разу він допоміг старій ворожці, на прізвіще Мутонні Ґаї, — витягти з болота її воза, застряглого в грязюці посеред вулиці.
Під час народнього перепису на запитання, який його фах та зайняття, він одповів: «Рибальство тоді, коли є що ловити». — Станьте на міце тубільців, і ви побачите, що таких відповідей люди не люблять.
І вбогість, і багатство — речі умовні й небезвідносні, в залежності від того, як і коли що — називати… В Жільята було поле й домик, і проти інших, що цього не мають, він не був убогий. Одного дня, щоб вивідати який його матерільний стан, а може й ради залицяння, — бо є жінки, що й за диявола б заміж вийшли, якби були певні, що він багатий, — одна дівчина запитала в нього: «Коли ж ви врешті одружитесь?».
Він одповів: — Тоді одружусь, як «Скеля, що співає» вийде заміж.
Ця «скеля, що співає», то — великий камінь, покладений на самій середині палісадника добродія Лемезюр'є де-Фрі. Цей камінь заслуговує на увагу та побоювання. Ніхто не знає, навіщо він там стирчить. На йому часом співає невидимий півень, що дуже для всіх неприємно. Крім того, вже доведено з точністю, що занесла його сюди крилата нечиста сила, або ґрифи, чи так звані «сарґузети».
Вночі, коли грім гримить і надворі гроза, якщо ви запримітите в розриві хмар, осяянім блискавкою, рій подібних до людей істот, що літають і крутяться над землею, будьте певні, що то — «сарґузети». Одна жінка з Гран-Мієля добре їх знає. Колись увечері, як вони крутилися над перехрестям
