ники кардинали, чи не кардинали галярники. — Тепер говоріть.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Вельможний сіньоре! Вельможний сіньоре! Я благаю вас навколюшках зі зтуленими руками, іменем Христа й Марії, іменем вашого батька й матері, сіньоре, залишіть життя цьому капітанові!
ДОН АЛЬФОНСО. От що значить кохати. — Ви можете робити з його трупом усе, що схочете, але все повинно бути скінчено не пізніше, як за цю годину.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Змилуйтесь над Дженаро.
ДОН АЛЬФОНСО. Як-би ви могли прочитати непохитний присуд у моїй душі, то ви-б уже говорили про нього так, як про мертвого.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. А! Бережіться-ж ви, дон Альфонсо, мій четвертий чоловіче!
ДОН АЛЬФОНСО. О! не погрожуйте, сіньоро! Слово чести, я не боюся вас! Я знаю всі ваші викрути. Я не дам отруїти себе, як ваш перший чоловік, той бідний еспанський шляхтич, що я не пригадаю уже навіть на ймення і ви теж. Я не дам вигнати себе, як ваш другий чоловік, цей дурень, Жан Сфорца, сеньор Пезарський! Я не дам забити себе баґнетами на якихось сходах, як третій, Альфонс Араґонський, квола дитина, що кровю своєю не більше заплямувала сходи, ніж чистою водою. Я муж, сеньоро! У моїй родині не раз переходить імя Геркулєса. Божуся небом, я маю