високість лишає мені його, то я можу сказати тепер от що. Ваша високість пригадує наступ на Фаенцу два року тому. Тоді ясновельможний герцоґ Геркулєс д'Есте, ваш батько, попав у велику небезпеку, його ледви не вбили два жовніри. Один солдат урятував йому життя.
ДОН АЛЬФОНСО. Так. І ніде не могли знайти того солдата.
ДЖЕНАРО. То я.
ДОН АЛЬФОНСО. Божуся, це варто нагороди. — Будь ласка, прийміть од мене цей гаманець з золотими цехінами.
ДЖЕНАРО. Ми даємо слово, вступаючи на службу до республіки, не брати ніяких грошей од чужеземних володарів. Проте, як що дозволить ваша високість, я візьму цей гаманець і роздам од себе гроші цим вашим солдатам. (Показує на сторожу.)
ДОН АЛЬФОНСО. Як знаєте. (Дженаро бере гаманець) А разом з тим ви випєте зо мною по стародавньому звичаї наших предків, по приятельськи, шклянку мого сіракузького вина.
ДЖЕНАРО. Охоче, ясновельможний сіньоре!
ДОН АЛЬФОНСО. А щоб вшанувати вас, як годиться за те, що ви урятували мого батька, я хочу, щоб сама герцоґіня налила вам ту шклянку. (Дженаро вклоняється й повертається до жовнірів у глибину сцени, щоб роздати їм гроші.)
