VIII
Блукаючи по ріжних стежках всесвітної історії та лїтератури я з давна збирав по троха або намічував собі для пізнїйшого вжитку поодинокі камінчики придатні для моєї будови; найдавнїйші причинки поміщені в отсїй книжцї, мають уже 15 лїт. Та тілько в остатнім часї тяжка слабість, що зробила мене на пару місяцїв нездібним до иншої працї, дала менї змогу понаписувати найбільшу часть того, що тут надруковано. Значна часть поміщених тут віршів, то правдиві Schmerzenskinder. Я писав їх у темній кімнатї, з зажмуреними, болючими очима.
Може сей мій фізичний і духовий стан відбив ся й на фізіономії сеї книжки. В хоробі чоловік потребує, щоб із ним поводили ся мягко, лагідно, та й сам робить ся мягким, лагідним та толєрантним. Його обхапує глибоке, нїжне чутє, бажанє любити, дякувати комусь, тулити ся до когось з довірєм, як дитина до батька. Не знаю, на скілько ясно відбило ся те чутє в отсїй книжцї, та знаю, що я бажав зробити її книжкою на скрізь моральною.
Певна річ, моя мораль значно відмінна від тої катехетичної, доґматичної моралї, що у нас видаєть ся за одиноку христіянську. Та я певний, що в основі своїй вона далеко більше зближена до моралї всїх тих великих учителїв людськости, „ищущих царствія божія и правды єго“, нїж колїнопреклонна, поклонобийна та черствосердна мораль богатьох стовпів церкви, покликаних та непокликаних оборонців релїґії. Та я не хочу вдавати ся з ними в спори. Храм моєї Матери-Музи занадто святий, щоб робити з нього підсїнє перекупок. А поміщені дальше твори, що виплили з мойого мораль-
