листє жовкло та червонїло, а злїтаючи з дерева, якось тужно шелестїло, подихом вітру неначе шептало на сконанє хорошим дням погідної осени. Журавлї, сумно покрикуючи, ключами вертали у вирей, а за ними стадами тягли по над Старосамбірський верх та понад пасма синїючих у віддалї гір дикі гуси.
Деякі Старосамбірські кушнїрі квасили у великих та просторих бочках баранячі скіри, щоби їх опісля вибілити та приладити на кожухи. Старий Кудлич порозвішував довгий ряд прекрасних чорних скірок на довгу жердку перед хатою; нипав коло них, перетріпував та вивертав до сонця. Микола поїхав на ярмарок до Мостиск, цїла отже робота спадала на старого.
Сонце схилило ся з полудня; — Кудличова невістка побігла з білєм у ярок на воду.
— А давайте тату позір на дїти! сказала, відходячи…
— Добре, добре, не жури ся дїтьми — обізвав ся Михайло та дальше ходив коло розвішених скірок.
Понад містом розляг ся сумний, уриваний голос церковного дзвона; старий Кудлич зняв баранячу шапку, перехрестив ся та ходив дальше по подвірю.
— А се що?… по що так дзвонять?… заговорив сам до себе по хвили старий.
— Горить!… горить!… закричав Кудличів сусїд.
— Де горитъ? ледви проговорив старий.
— Скубичова хата!… від жидів запалило ся! з Абрамкового склепу!
