на другу сторону, треба було або переплисти залив, або обходити лїсом по скелях. Притомлений дорогою, залишив я гадку іти дальше і завернув до дому.
Сим разом не держав ся я берегів моря, а навпростець через лїс прямував до своєї печери, котрої шпиль здалека видний служив менї за провідну точку. Дорога вела раз гострим провалом, в котрім шумів, пінив ся ревучий потік — то знов густим лїсом або зеленими цьвітистими долинами. Мій остров був справдї прегарним, не ставало єму іно міст, сел і жителїв.
З полудня попалось менї на стрічу якесь зьвірятко. Подабало на заяця, тільки уха і стоячий на хребтї волос були у него дещо инакші[1]. Кинув я за ним списою, та схибив і на превелику мою журу зьвірок стрибнув у кущі.
Треба менї доконче луку і стріл! — закликав я в голос. Не така се либонь і штука їх зладнати. Бачив нераз в Салє вельми нескладні луки Неґрів, котрими одначе прегарно стріляли они добичу.
Обід попсував трохи мій веселий настрій; всї устрицї стухлявіли, кукурудза зісхла, а пізанґи привяли — тільки яйця черепах зберегли ся сьвіжо і кілька цитрин ще остало. Витиснені до води, надавали їй милий, холодячий вкус.
Геть вже з полудня увійшов я в лїс та мусїв зробити добру ще милю заки дібрав ся на другу сторону. Звідти по двох годинах походу і томлячого продираня крізь кущі побачив я наконець свою палату.
- ↑ Був се сторох русявий (Aguti) з семейства копитчаків. Задні ноги довші від передних, короткий хвіст і скок нагадують заяця. Але волос в него грубий і насторошений на хребтї в видї гриви, а зуби як у морщака (морскої свинки). Лагідне се і трусливе зьвірятко кормить ся ростинами і хрущами. Мясо єго біле заносить пижмом. Живе в полудневій Америцї і на Антилях.
