Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/72

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 73 —

ко якусь ростинку. З тьохкаючим серцем натягаю лук, стріла падає і заяць як довгий простирає ся на землю.

І не розказати втїхи, яка огорнула мене на вид вбитої перший раз зьвірини. Підношу і завертаю мерщій до печери, а по дорозї зриваю ще кілька ананасів. Дома забрав ся я сейчас стягати скіру з заяця. Подабав він дещо на морщака, але не було сумнїву, що мясо єго пригоже на корм. Заяць обтягнений і справлений лежав переді мною — не ставало іно ріжна та огнища, щоби приладити з него печеню.

На вид мяса, котрого стільки часу не мав в губах, задумав я стрібувати ще раз розжегти огонь потираючи дерево, та і сим разом не вдїяв нїчого.

Аж ось згадав, як Неґр, товариш моєї неволї у Маврів, порадив собі раз в недостачі кухнї. Чи не примінити-б і менї сего способу! Положивши заяця на плоскатім камени, бив я єго гилякою добру годину, аж мясо зовсїм скрушіло, прямо розпливало ся. Відтак розтягнув ще на камени розпаленім від сонця і пік так в лучах з півтора години. За той час мясо стало готове до їди, а скроплене цитриновим соком смакувало менї як найкращі ласощі. Тільки хлїба і соли, а справжний празник! — О ви всї, що вередуєте на здорову поживу і вибараньчаєте собі при їдї — закликав я попоївши, коли-б так прийшло ся вам моїм житєм зажити — хутко закинули би ви усї примхи і вибаги!

Тимчасом почали дощі чим раз частїйше падати — бувало цїлими днями лило як з ведра і не міг я вийти за поживою. Инодї знов душна спека вялила мої сили, а воздух, пронизаний парою, трохи не задавив. Наслідком дощів повиступали потоки з берегів на дорогу так, що прийшло ся зректи ловів, бо не можна було води перебристи.

Живитись іно кукурудзою і пізанґами наскучило вже менї, а мясо і устрицї псували ся так хутко, що другої днини нїяк було їх їсти. Думав зразу поливати їх морскою водою, щоби пересолїли, але і сей спосіб не богато помагав у час великої жари. Треба було доконче придумати холоднїйше поміщене на поживу.

В однім кутї печери завважив я під піднесеним каменем мягкійшу трохи землю. Встромив костур — бачу, можна копати, але як? ось в чім біда.

Та ось пригадую собі, що на морскім березї є подостатком