а твій шлях, Чарлі, піде ще далі, далі, через великий Чількут, вниз до Місії Гейнса й до моря. І йде той шлях ще далі далі, при світлі багатьох сонців, через невідомі країни і невідомі води. Він багатий на роки, шанобу й славу велику. Зустрінеш ти чимало жінок, добрих жінок, але ні одна тебе не кохатиме так, як кохала Пасук.
Я знав, що жінка правду каже. Божевілля напало на мене, і відкинувши торбинку з харчами, я заприсягнувся, що далі не піду. Стомлені очі її сльозами заволіклись і стали якісь лагідні. Вона мовила: — Чарлі Сітку завжди всі шанували, і слово його було завжди правдиве. Невже ж він тепер, так близько від Карібу-Кросінг, забувши про честь, верзе нісенітницю? Невже він забув тих людей, на Сороковій Милі, що дали йому найкращих собак і харчів? Пасук завжди пишалася своїм чоловіком. Хай же він опам'ятається, прив'яже свої лижви та йде далі, щоб я й далі могла пишатися ним.
Отак вона й заснула в моїх обіймах, заснула навіки. Підвівся я, підняв торбину з харчами, прив'язав лижви і, спотикаючись, поплентався далі. Коліна мені підсікались, голова паморочилась, у вухах гуло, а перед очима спалахували іскри. Я спогадав своє дитинство. Був я на потлачі, індійському бенькеті, голосно співав і танцював під співи хлопців та дівчат, під гуркіт барабанів, зроблених із моржевої шкіри. Пасук, тримаючи мене за руку, йшла поруч мене. Коли я лягав спати, вона мене будила, коли спотикався і падав, підводила мене. Коли я збивався з дороги в глибокий сніг, вона навертала мене на шлях. Немов з потьмареним розумом людина, що бачить примари, або немов людина, з розумом запа-
