дався. Цієї людини я не знайшов. Вона не далеко пішла і не надовго, а то б не залишила собак. Можу закластися, що вона скоро повернеться.
— П'єре, допоможіть мені вийти. Я вся змарудилась від цього човна. Ви-ж могли б підістлати, щоб було м'якше. З цілої купи хутрів серед човна підвелась місис Сейзер в усій своїй красі.
Сама вона скидалась на ніжну лілею, але цьому вражінню суперечила та сила, з якою вона стиснула руку П'єрову, пружність її жіночих мускулів, що прийняли на себе тягар її тіла, та спритність її рук і ніг, що допомогли їй так легко вибратися на самий верх стрімчастого берега.
Обличчя її здавалось таким гарним, делікатним, а тіло вражало своєю силою.
Вона так легенько вийшла на берег, а проте щоки їй пашіли, а серце калатало швидше, ніж звичайно.
До хатини вона підійшла з якоюсь побожною цікавістю і ще більше зарум'янилась на лиці.
— Дивіться сюди!
П'єр показав на трісочки, розсипані коло дров.
— Свіжі, два-три дні лише, як їх натесано; не більше.
Місис Сейзер кивнула головою. Вона хотіла заглянути в маленьке віконце, але нічого не побачила, бо віконце зроблено з нажированого пергаменту.
Після цієй невдачі, вона обійшла навколо до дверей, підняла до половини защіпку, щоб увійти, але, передумавши, знов заклала її. Потім раптом стала на одно коліно й поцілувала грубо обтесаний поріг. П'єр Фонтен, хоч був
