З цими останніми словами він звернувся до чоловіка, так явно знесиленого, що він спотикаючись на кожному кроці, заступав шлях. Окрім цього вони зустріли ще тілки одного, бо вже наздоганяли передній гурт. Згодом лише вони довідались, яка то страшна була ніч: знесилені люди сідали на шляху, щоб більше не вставати. Семеро замерзло на смерть, а багатьом, що вижили, довелося відрізати пальці на ногах, руках та цілі ступні у шпиталях Давсона. Ніч походу на Скво-Крік була найхолоднішою за ввесь рік. На світанку спиртовий термометр у Давсоні показував сімдесят ступнів під нулем Люди, що брали участь у поході, за невеликим винятком, недавно прибули до цієї країни і не звикли до таких морозів.
Другого чоловіка, що теж дійшов уже краю, вони знайшли хвилин на п'ять пізніше, освітленого промінням північного сяйва, що йшло від обрію до зеніту. Він сидів на крижині обіч шляху.
— Вставайте, сестричко Мері, — весело привітав його Шорті. — Треба рухатись. Як сидітимете тут, то й замерзнете.
Чоловік не відповів, і вони спинилися, щоб довідатися, в чому річ.
— Твердий, як коцюба, — був вердикт Шорті.
— Якщо ви штовхнете його, він розсипеться.
— Подивимось, чи він дише, — сказав Смок і знявши рукавиці, він крізь хутра та вовняну одежу намагався налапати серце чоловіка.
Шорті підняв один наушник і нахилився до замерзлих уст.
— Серце теж не б'ється, — додав Смок.
Він одяг рукавицю та почав шпарко бити руками з хвилину, а тоді знов виставив руку на мороз, щоб запалити сірничка. Це був старий чоловік; без сумніву, мертвий. Сірничок запалився, і на мить вони побачили довгу, сиву, вкриту кригою бороду; білі від морозу щоки та заплющені очі з віями, що змерзлися докупи Тоді сірничок погас.
— Ходімо, — сказав Шорті, розтираючи вухо.
— Ми нічого не можемо зробити для старого бідолахи. А я одморозив собі вухо. Тепер уся відморожена шкіра злізе, і болітеме з тиждень.
Пізніш на кілька хвилин, коли на небі запалала сумга північного сяйва, вони побачили на кризі за чверть милі поперед себе дві постаті. Далі, на цілу милю не було видко нікогісінько.
— Вони йдуть на самому чолі, — сказав Смок, коли знов настала темрява. — Ходім, доженемо їх.
