10
А люди бачили пополудні, як краєм поля йшли три великі постаті: одна хрест несла — падала і дві з вінтовками. Хрест такий великий — до сонця сягав.
Люди божеволіють од тиші.
Люди попадали в порох, скамяніли од жаху й дива…
Він! Він мовчки на Голготу йшов! Отам, полем! Хлопським полем!
І біль оживив їх. І вони пішли в хати, перешіптуючись:
Завтра смерть Мовчанці!
Завтра дзвіниці самі, без дзвонів загудуть!
Не вірите?
Вони всі вірують! Вони останніми ударами серць скують дзвони Великодня і розбитими голодом мязами завісять на дзвіниці, запалять вічні смолоскипи і завтра буде Великдень!
Нині Мовчанка — завтра Життя, Рух, Гомін!
Дзвіниці заграють, йшов полем — а Він же Воскреснути має!
Чудо — а хиба чудо не буває?
Завтра — смерть Тиші, що гробом дише!
Дзвони — життю воскресшому!
|
|
Великоднє.
То прийшов день великий,
в злотих ризах стануло сонце
і по небу пішло, домовитий владика.
Ясним зором мов списом на землю:
До це? що це?
На землі Хтось валив мури кремлю,
Хтось із гробу
— о диво —
устав.
Хтось відкинув каміння пригнобу,
проти людської злоби,
проти кволих надій.
День Великий, день ясний настав:
Які лиш Люди на землі є —
вірте,
коли правда свята розжевріє,
ломить гріб і встає із кайдан.
|
|
