Цю сторінку схвалено
Найстарший князенко почав говорити: „Ми літаємо, як дикі лебеді, цілий день, до заходу сонця. Потім перемінюємося знову в людей. Отже мусимо старатися, щоби все перед заходом сонця осісти десь на землі на нічліг, бо якби ми в тій хвилі були ще під хмарами, то попадали би в море, розбилися б на скалах. Це не є постійний наш осідок. Ми живемо за тим широким морем, через яке треба нам летіти два дні, а ночуємо на одній скелі серед океану, де є стільки місця, що ми всі ледви можемо стати один біля другого. Та сюди, в нашу любу вітчину, вільно нам прилетіти раз у рік. І вільно нам побути тільки одинадцять днів та, літаючи над цим широким лісом, любуватися батьківським замком, де панує зла мачуха. І яке щастя, що ми
