Цю сторінку схвалено
Вони радили над цим цілу ніч і тільки на годинку заснули. Коли Оленка пробудилася, над нею шуміли крила її братів, що знову замінилися в лебедів і полинули понад море. Та наймолодший братчик-лебідь лишився коло сестрички. Він схилив свою голову на її грудь, а вона гладила його крильця. Так просиділи цілий день разом, а вечером прибули й другі брати і всі стали знову людьми-князенками.
„Завтра мусимо відлітати за море і можемо вернутися аж за рік” — сказав найстарший, „але ми порадилися, взяти тебе сестричко, з собою. Чи ти не боїшся летіти з нами? Ми візьмемо тебе на крила і понесемо тебе понад море.”
„Добре, візьміть мене з собою!” — закликало дівчатко.
