„Думка“ в театрі.
Повно світла, біноклів, льорнетів, фраків, смокінґів, шовку й грезету.
Урочистий, яскраво-барвистий, надхнений і вакхичний водночас, Лисенко з „Веснянкою“. Спокійно упевнений, без жадного зайвого руху „шеф“ Городовенко. Перші акорди, перше ж „піяніссімо“ і… контакт.
— Єсть контакт!
Утворили його, між іншим, не Равель, Дебюссі — французькі композитори, що їх виконали у другому відділі програми, а саме — українська пісня — „Думка“.
Зразу ж, по закінченню 1-го відділу, за лаштунки до „шефа“ прийшли музики й професори, і в найтепліших виразах, з неприхованим захопленням передавали „Думці“ свій привіт і подяку за „найвищу насолоду“.
— „Думка“ носить назву світової капелі, — казали вони, — і то цілком заслужено. Ми багато чули всіляких найрізноманітніших світових капель, але такого звучання, такої тонкости, передачі, такого багатства фарб, виключного нюансування й різнобарвности, такої організованности й дисципліни, як і виключної майстерности дириґування, — ми не чули й не бачили в жадній світовій „капелі“.
Нема чого згадувати за виключний успіх французьких композиторів у виконанні „Думки“. Припали до смаку й пісні народів СРСР.
А грузинські пісні до того подобалися слухачам місцевої грузинської колонії, що вона відрядила свого „депутата“ з'ясувати:
— Скільки саме і з яких місцевостей в капелі грузин співаків?
— Земляки побачитися хочуть.
І як же здивувалися й розчарувалися бідолашні, „земляки“, коли довідалися, що в українській капелі співають самі українці.
